Батурин – козацько-гетьманська столиця.

Визвольна війна українського народу проти польського панування, під проводом гетьмана Богдана Хмельницького, завершилась установленням козацько- гетьманської держави. Понад пів століття столицею козацької держави на Лівобережній Україні був Батурин. Місто розташоване в Чернігівській області. На високому лівому березі річки Сейм, притоці Десни. Високі кручі тераси берегу Сейму та сама річка були природними укріпленнями міста. Ще в 11 столітті на мисі берегової тераси Чернігівські князі побудували фортецю. В документах початку 17 століття вперше зустрічається назва міста Батурин. За польської влади на місці оборонних споруд князівського часу спорудили вали та дерев’яні стіни батуринського замку. Деяке уявлення про дерево-земляні укріплення 17 століття дає реконструкція козацької фортеці, яка знаходиться в етнографічному музеї Переяслава-Хмельницького.

1648 року козаки на чолі з Богданом Хмельницьким звільнили Батурин від польського панування. Він став сотенним містечком Чернігівського, а згодом Ніжинського полку. Батурин опинився у вирі боротьби за розбудову гетьманської держави. 1658 року гетьман Іван Виговський під Конотопом, поблизу Батурина, розгромив стотисячне московське військо намагаючись звільнити Україну від зверхності Росії. 1669 року гетьман Демян Многогрішний та козацька старшина перенесли гетьманську резиденцію з Чигирина до Батурина. Цей гетьман та його наступник Іван Самойлович спорудили у місті велику фортецю площею 24 гектари. Гетьманський Батурин складався із замку цитаделі, навколишнього міста чи фортеці, не укріпленого посаду передмістя та подолу. В околицях розташовувались заміські садиби і хутори козацької верхівки та монастирі. Площа міста разом з околицями дорівнювала близька 100 гектарів. А населення біля 20 тисяч осіб. 1654 року Батурин отримав Магдебурзьке право. Замок і фортеця були укріплені валом з дерев’яною стіною, вежами, бастіонами та ровами. Аналогією служать дерев’яні й земляні споруди фортеці, які збудували у Чернігові на при кінці 18 століття.

За 8 кілометрів від Батурина знаходиться знаменитий Крупецький монастир. Там зберігалися мощі Святої Варвари. 1680 року генеральний суддя Іван Домонтович збудував головний собор монастиря Святого Миколи. Найближчими аналогіями є собор Святого Георгія Видубицького монастиря у Києві та Катерининська церква у Чернігові. Микільським собор Крупецького монастиря було розібрано за Сталінських часів. А інші монастирські споруди з того часу занепали.

Найбільшого розквіту Батурин досяг за гетьманування Івана Мазепи з 1687 до 1708 року. За 21 рік його правління гетьманщина переживала економічне і культурне піднесення та політично стабілізувалась. Гетьман був заступником української православної церкви, освіти, архітектури й мистецтва на Україні. Він спорудив власним коштом 12 нових та відбудував 20 старовинних храмів, а також кілька палаців, монастирів та колегіумів. Серед них найвідоміші: колегіум та Троїцький собор у Чернігові, собор Мгарського монастиря під Лубнами, Могилянська академія, Софійський, Михайлівський Золотоверхий та Успенський Лаврський собори у Києві. Надбрамні церкви Святої Трійці та усіх святих у Києво-Печерській лаврі. Герби Мазепи збереглися на стінах та будівельних плитах цих споруд. Гетьман також розбудовував і укріплював свою столицю. У 1692 – 1696 роках він спорудив головний собор Батурина: Микільську, Святої Трійці, Воскресенську, Покровську та Введенську церкви. На жаль всі ці споруди були зруйновані під час нападу на гетьманську столицю царських військ. Єдиною спорудою 17 століття, яка збереглася до нашого часу у Батурині, є Кам’яниця Кочубея. Зараз тут розміщується музей заповідник “Гетьманська столиця”. З 1698 року вона стала власністю генерального суді Василя Кочубея, який писав доноси на Мазепу до російського царя і пізніше був страчений гетьманом. Його доньку красуню Мотрю покохав овдовілий гетьман. Мазепа розбудовував військовий арсенал Батурина. Артилерія гетьмана налічувала понад 70 гармат. Найбільша з них під назвою Лев була вивезена до Москви як трофей і знаходиться у Кремлі.

Цікавими витворами мистецтва є знайдені археологами керамічні кахлі 17 – 18 століття з рельєфними рослинними та геометричними орнаментами, чи зображеннями птахів, фантастичних звірів, козаків, лицарів та херувимів. Ці мотиви запозичені з народного мистецтва – церковного іконопису та західно-європейського барокового живопису чи графіки. Найбільш вишукані кахлі були вкриті різнокольоровою поливою. Цими декоративними кахлями прикрашали печі чи каміни гетьманських палаців, будинки козацької старшини та заможних міщан. У гетьманський період Батурин був провідним центром керамічного виробництва та виготовлення таких високохудожніх кахлів. Крім місцевих у гетьманських палацах використовували кахлі також голландського виробництва 18 століття. Знахідки численних польських, швейцарських, голландських та російських срібних і мідних монет 17 – 18 століття свідчать про міжнародні торговельні зв’язки гетьманської столиці. За Мазепи Батурин став одним з найзначніших міст України, де розквітали ремесло, торгівля, культура, освіта і духовність та формувалась українська державність. Генеральним писарем в уряді Мазепи був знаменитий Пилип Орлик. Майбутній гетьман на імміграції і автор першої української конституції.

Ігуменом Крупецького монастиря був видатний церковний діяч і письменник Святий Дмитро Туптало – автор збірника “житіє святих Чіти Мінеллі”. Святий тяжко пережив розорення Батурина 1708 року. І за рік помер. Мазепа відкрив у Батурині вищу світську школу, так званий канцелярський курінь, де готували дипломатів, скарбників, юристів та інших вищих державних службовців гетьманщини.

Піднесення міста було різко підірвано під час Північної війни між Швецію і Росією. Як відомо – Мазепа з військом перейшов на бік Шведського короля Карла 12. В Батурині він залишив чисельну козацьку залогу – потужну артилерію та потужні запаси зброї і харчів. Коли Мазепа з козаками перебував у шведському таборі, російські війська на чолі з царським улюбленцем Олександром Меньшиковим за наказом Петра 1 напали на Батурин. Проте захопити штурмом міцну батуринську фортецю ворогові не вдалось. І він відступив від міста. Як відомо зрадник полковник Ніс виказав російським військам місце розташування потаємного ходу. 2 листопада 1708 року цим ходом вони вдерлись до міста і перебили всіх оборонців. Карателі також вирізали більшість цивільного населення, пограбували й спалили місто. Дослідники вважають, що тоді в Батурині загинуло близько 15 000 осіб. Самі мешканці Батурина твердять, що число знищених мешканців міста та козаків становить 21 000. Війська Меньшикова скинули багато трупів оборонців у Сейм разом з плотами, на яких були розіп’яті та посаджені на палі козацькі старшини й воєначальники. Вони пливли Сеймом, Десною і Дніпром, щоб залякати непокірне населення України. Жорстока розправа з гетьманською столицею мала правити за зразок покарання іншим містам повсталої гетьманщини. Після поразки шведсько-української армії в битві під Полтавою, Карл 12 разом з Мазепою, Пилипом Орликом та їх спільниками іммігрували до Молдавії. 21 вересня 1709 року 70 річний гетьман помер у місті Бандерах. Після різанини та розорення Батурина місто близько 40 років стояло у запустінні.

Лише 1750 року стараннями останнього гетьмана Кирила Розумовського до Батурина повернулась гетьманська резиденція і місто почало оживати. Політична стратегія Кирила Розумовського, де в чому перегукується з політичним курсом Івана Мазепи. Кирило Розумовський намагався відродити козацьку державу. Модернізувати її столицю, яку планував створити в Батурині. Високоосвічений гетьман мав проект заснувати у Батурині університет. Та 1764 року Катерина 2 скасувала гетьманську державу і Батурин знову втратив статус її офіційної столиці. Що правда до кінця життя зведеного гетьмана у Батурині продовжувалося будівництво монументальних споруд. Наприкінці 18 століття за проектом видатного шотландського архітектора Чарльза Кемерона Розумовський збудував розкішний палац в стилі класицизму. 1789 року він спорудив Покровський собор за проектом італійського архітектора Джакомо Кваренгі, який розібрали за радянської влади. Біля 1803 року Розумовський побудував Воскресенську церкву, у склепі якої й був похований. Зараз це головний храм Батурина. У церкві стояв мармуровий надгробний пам’ятник останньому гетьману роботи відомого українського скульптора Івана Мартоса. 1927 року цей надгробок та інші цінні речі з поховання Розумовського вивезли з Воскресенської церкви. Частини його надгробка збереглися у фондах Чернігівського та Батуринського музеїв. Планується реставрувати надгробок і встановити на первинному місці у Воскресенській церкві на пошану світлої пам’яті останнього гетьмана України.

Після смерті Розумовського 1803 року місто поступово занепадало. Зараз це селище міського типу з населенням 4 000 мешканців. 2002 року на території фортеці біля Воскресенської церкви були розкопані залишки великої хати представника козацької старшини. Мабуть, полковника Мазепиного часу. Стіни житла були побудовані з деревини. Підлога з брущатої цегли була покладена на шар збитої цегли на глиняному розчині. Зберігся фрагмент такої цегляної підлоги вздовж стіни. В одній с кімнат виявили розвал великої опалювальної печі. Вона була прикрашена орнаментованими керамічними кахлями. Ця будівля мала дорогу покрівлю з керамічної черепиці вкритою поливою. Вірогідно ця оселя втратила господарів в результаті розорення Батурина 1708 року. Занепала і скоро сама розвалилась.

Улітку 2002 року головним об’єктом дослідження експедиції були залишки великого гетьманського палацу на замку Батурина. Його побудували гетьмани Многогрішний та Самойлович. Ця головна державна споруда міста була пограбована і спалена 1708 року. Археологам вдалось відкрити залишки вощіння підлоги з брущатої цегли, розвали цегляних стін, кілька фрагментів збитої цегли на вапняному розчині, рови від підмурків та нижні частини двох великих печей. Виявлено північний кут фундаментів з масивною пілястрою. Такі пілястри членували фасади палацу і були типовим конструктивним і декоративним елементом споруд у стилі українського бароко. Дослідження встановили, що палац був одноповерховим, прямокутним і тягнувся вздовж краю високого берегу Сейму. Ширина споруди була до 24 метрів, а довжина біля 36 метрів. Будова ділилась центральним коридором на дві частини. У більшій частині були зали і кімнати гетьманських покоїв, а в меншій вірогідно – кухня та комори. Є думка, що з боку річки палац мав галерею чи ганок. Він ймовірно був побудований в стилі українського бароко. Найближчими аналогіями вважаються полкова канцелярія у Чернігові та так званий будинок Мазепи на Подолі у Києві, де міститься музей Гетьманства. Поруч з гетьманським палацом стояла кам’яна скарбниця Мазепи.

В різних частинах території Батурина археологи виявили багато поховань, які належать здебільшого літнім чоловікам, жінкам і дітям. Більшість з них пов’язуються з жертвами погрому міста царськими військами. Деякі кістяки мають сліди насильницької смерті. Так у попередні роки біля залишку палацу батуринського замку знайшли поховання жінки з розтрощеним черепом. На грудях покійниці лежала мідна ікона Богородиці з Христом немовлям, що обгоріла при пожежі. 2002 року на розвалі стін гетьманського палацу відкрили рештки кістяка дорослої людини з перерубаною кісткою ноги. Також знайдено чимало людських кістяків та черепів у розрізненому фрагментарному стані без залишків домовин чи могильних ям. Вірогідно вони належали жертвам погрому, які залишились непохованими. 2001 року археологи розкопали 16 поховань 17 – початку 18 століття на цвинтарі розореної Воскресенської церкви та біля залишку гетьманського палацу у замку. 8 з них належать людям похилого віку і датуються часом розквіту гетьманської столиці до 1708 року. Обстеження їх кісток не виявили обставин насильницької смерті. Однак 8 поховань дітей відкритих тут археологи переконливо пов’язують з трагедією 1708 року. Покійники були покладені в неглибокі могильні ями, де не знайдено залишків трун. Прикраси є рідкістю. Ці поховання, мабуть, робилися з поспіхом у воєнний час. У вщент розореному місті. У засипці могильних ям зустрічаються рештки вугілля від розташованого поруч гетьманського палацу, який на цей час – вже було спалено. Тому всі ці однотипні дитячі поховання вірогідно були зроблені незабаром після погрому Батурина військами Меньшикова. Один з похованих підлітків має отвір від кулі в потилиці. Дослідники вважають, що ці діти й жінки переховувалися у замку та вмурованому гетьманському палаці під час оборони міста. Там вони й розділили трагічну долю оборонців Батурина. Тарас Шевченко у своїй поемі “Великий Льох” від імені молодої батурянки змалював різанину, яка відбулася у захопленому гетьманському палаці: “Я була ще недолітком, як Батурин славний Москва вночі запалила. І старого і малого в Сеймі потопила. Я між трупами валялась. У самих палатах Мазепиних. Коло мене і сестра і мати зарізані обнявшись, зо мною лежали”. Після досліджень цих поховань жертв погрому, священик української православної церкви Київського патріархату відправив заупокійну службу і поховання були засипані. Сподіваємось, що подальші археологічні розкопки гетьманської столиці та збір інформації від місцевих жителів допоможе відкрити масові братські могили козаків, які відали життя захищаючи столицю гетьманської держави.

Сьогодні можна впевнено сказати, що Батурин перестав бути суцільною білою плямою в історії. І все таки не зважаючи на те, що дослідження його ведуться 7 років, а за часів радянської влади вони взагалі були неможливі, завдяки фінансовій підтримці української діаспори Канади і Америки, ми змогли відкрити менше ніж 1 % його території. Таємниці Батурина ще чекають на свої відкриття. Його дослідження варто не тільки розширювати, а й продовжувати кожного року. У Батурині відроджуються козацько-гетьманські традиції. Створено “Батуринський Козацький Полк”. Хор “Козацька душа”. Святкуються традиційні свята козацької слави та вшановується пам’ять загиблих батурян в день розорення гетьманської столиці. 2 листопада кожного року.

“Не сяде пан, ні цар, ні хан там, де колись наш гетьман. Ніколи!” Б. Лепкий “Батуринські Руїни”

БАТУРИН ГЕТЬМАНСЬКА СТОЛИЦЯ

0.00 (0%) 0 votes