Поселення, розділене каналом Верке, дозволяє, не покидаючи меж України, потрапити в атмосферу центральної Європи. Точніше, Угорщини, де відмінне від нашого мовне середовище, традиції і навіть час, який також тут є європейським. Берегове – так іменується Закарпатське місто, хоча інколи можна почути інший варіант – Берегзас, назва, що осталася від угорських часів, адже звідси до кордону рукою подати. Засновником міста вважають угорського герцога Ламберта, який жив тут ще від тисяча шістьдесят третього року. Присвячену йому таблицю можна побачити в одному з найдавніших кам’яних храмів не тільки Берегова, але й цілого Закарпаття.
Пам’ятки міста Берегове
Костел Воздвиження Святого Христа неодноразово зазнавав руйнувань і перебудов, остання з яких відбулася за давніми планами у першій половині 19 ст. Його історія розтягнулася акурат на тисячоліття, на що мовчазно вказує старий сонячний годинник. Внутрішня оздоба неоготичного стилю не така і давня, і налічує всього понад сто років. 1247 року угорський король Бела Четвертий надав місту свій статус і герб із зображенням золотого лева, готового до нападу.
Героїчною сторінкою в історії Берегзаса є події національно-визвольної боротьби мадярського народу, а вірніше, повстанців, яких називали куруцами, проти сусідів – австрійських Габсбургів. Цікавим фактом є те, що серед куруців були українські повстанські загони. Довголітній рух спротиву почався 1703 року саме на Берегівській землі, та все ж завершився поразкою, після чого Наддунайська імперія стала називатись Австро-Угорщиною. Про ті часи розповідає улюблений дітворою радянського соцтабору пригодницький багатосерійний фільм «Капітан Тенкиш».
Акурат навпроти костелу постає вишуканих обрисів будівля епохи модернізму. По краях від входу впадають в очі оригінальні керамічні віньєтки в стилі артнуво, який започаткував на порозі першої світової чеський ілюстратор Альфонс Муха. Тоді це було богемне казино, центр культурного і мистецького життя міста, тепер – готель-ресторан Золота Пава.
Шандор Петефі – один з найбільш шанованих угорських поетів середини позаминулого віку. На лівий берег потічка з назвою Верке можна пройти старим мостом, де й постає центральний майдан імені видатного державного діяча Лайоша Кошути.
Багатонаціональне Берегове
Найперше, що потрапляє до поля зору, це пістрява поліетнічність, яка складає понад 40 національностей. Угорці, українці, русини, роми, росіяни, євреї… Їхні діти по різному кують свою долю, Та, мабуть, найздібніші, найздатніші здобувають освіту в навчальному закладі, який знову ж таки, є осідком культури сусідньої Угорщини. З початку минулого століття тут розміщувався палац Суду Комітатського. Комітат з латинської перекладається, як графство, округ, себто адміністративно-територіальна одиниця.
Берегове, як і кожний самодостатній райцентр, має на головній площі церкву. 1775 року її збудували місцеві реформатори. Ну і звичайно свій особливий слід на прадавньому берегівському бруці зоставили нащадки Сіону, велика синагога яких стояла на цьому живому переплетінні міста. Шедевр сакральної архітектурної школи перетворився в часи СРСР на типовий, а радше безликий будинок дозвілля, з пам’ятником вождя перед ним. Химери берегівських кам’яниць німі свідки сумнозвісної розстрільної акції нацистів, які не відали, що юдеї, нехай і жменька, знову повернуться до своїх святинь.
Так сформована свідомість кожного народу, який має свою пам`ять, і віру, і славу, хоча і проживає серед представників іншої, титульної нації, поважаючи її. Що ж до українців, то вони своєю мовою вільно спілкуються, навчаючи дітей в Берегівській гімназії, медичному коледжі. Ці монументальні споруди теж спадок австро-угорської імперії. Так поєдналось тут здавна, що й аналогій, мабуть, не знайдете.
EtnoSvit