Що ви знаєте про Радомишль? Із загальних відомостей, це невеличке містечко в Житомирській області на березі річки Тетерів. Історія Радомишля сягає часів Київської Русі, щоправда тоді місто називалось Мичиськ або Микгород, адже було засноване на березі річки Мика. Подейкують, що саме тут розташовувся табір княгині Ольги, коли та на чолі свого війська збиралася покарати древлян. Радомишль завжди був ласим шматком для руських князів, за місто постійно точилися міжусобні війни, адже розташовувалось воно на шляху королів і мало стратегічне значення. Ця дорога найдавніший і найдовший суходольний шлях, котрий з’єднував Київ із Європою. У середні віки по ньому хто тільки не ходив – і купці, і митці, і студенти, і паломники. Але упродовж 18-19 століть про цей шлях почали забувати. Причина тому – війни, революції, епідемії. Мешканцям Європи було не до королівського шляху. Згадали про нього лише з появою автомобілів, але й тут на заваді стала друга світова війна. Відродження Королівського шляху розпочалося у 1989 році, одночасно із крахом комуністичного режиму. Пострадянські країни вдихнули на повні груди, нарешті їхні кордони стали відкритими. Українською перлиною на цьому шляху поправу вважається замок Радомисль. Його почали реставрувати у 2007 році, і сьогодні це один з найпопулярніших туристичних маршрутів. Комплекс відкритий для відвідувачів протягом всього року. Старовинний замок, папірня, музей домашньої ікони, ресторан і навіть готель – усе це ви знайдете на території історико-культурного комплексу Замок Радомисль. Утім не завжди тут було так весело, радісно та безтурботно. Яскравому сьогоденню передували роки занепаду та забуття. Хоча розпочиналася історія замку досить оптимістично…

Монументальна споруда на скелі з’явилася у Радомишлі  в 1612 році, коли монахи Києво-Печерської Лаври збудували тут власну папірню. Саме це місце мудрі ченці обрали невипадково – будівля на узвишші зусібіч  оточене водою  – ідеальний варіант в разі нападу ворога. Засновником папірні став Єлисей Плетенецький, серед здобутків якого і створення друкарні при Києво-Печерській Лаврі. Папір виготовляли у Радомишлі, далі його відправляли у Києв по Дніпру, і там у Лаврі вже писали книжки. Цікаво, що кожний аркуш паперу маркувався спеціальним водяним знаком у вигляді особистого герба Єлисея Плетенецького. Папірня в Радомишлі стала першою паперовою фабрикою в центральній Україні. До цього подібні заклади розташовувалися лише в Острозі та Львові, вони обслуговували інтереси католицької церкви. Натомість Радомишльська папірня мала працювати на благо православного друкарства. Папірня функціонує у замку і сьогодні, процес ручного виготовлення паперу аналогічний тому, який був за часів Єлисея Плетенецького. Тут і обладнання 17 століття і навіть друкарський верстат. Зробити власноруч аркуш паперу за старовинним рецептом сьогодні в замку може кожний охочий.

Роки, коли в замку функціонувала папірня, називають золотою добою будівлі. Тоді тут працювало близько 30 осіб, а згодом навколо фабрики виникло взагалі окреме селище.

А ще саме з періодом 17 століття пов’язують одну з найромантичніших легенд замку… У давні часи, близько 400 років тому один монах покохав пристрастно одну молоду дівчину. Але, на жаль, його любов не була взаємною. Пригнічений горем монах висловлював свої відчуття на папері, писав романтичні вірші. Але одного разу про це дізналися інші ченці і змусили закоханого покинути папірню, адже він на священному радомишльському папері насмілився писати про кохання. Подейкують, що монах пішов у похід проти татар, де й загинув. Але його душа назавжди залишилася тут, у Радомишлі. Нещодавно ченця бачили реставратори, білий монах, змучений коханням, і досі блукає коридорами.

Але повернімося до історії… Протягом багатьох десятиліть фабрика безбідно існувала, утім, все, що має початок, має і кінець. Час руйнації папірні приходиться на період козацьких повстань Богдана Хмельницького. Саме тоді її знищили і декілька століть стояла вона нікому не потрібна. Наприкінці 19 століття споруда змінила кваліфікацію і стала млином. Її відбудували із червоної цегли за проектом інженера на прізвище Пекарський. То ж, починаючи з 1902 року сюди з’їжджалися мешканці навколишніх сіл, аби свої мішки із зерном перетворити на запашне борошно. Останню партію борошна тут виготовили у 1989 році…

А протягом наступних двох десятиліть колишня папірня перетворювалась на сміттєзвалище, а її прилегла територія – на занедбаний чагарник. Диво трапилося в 2007 році. Реставрацією замку зайнялася відомий лікар, меценат і громадський діяч Ольга Богомолець. Реставрація тривала понад 4 роки, за цей час встигли вивезти 60 тон сміття, а навколишню територію перетворити на ландшафтний парк. Ремонт споруди був особливо тяжким, оскільки відбувався згідно зі стародавніми будівельними технологіями. Копітка робота марною не була і в цьому переконуєшся ледве переступивши поріг історико-культурного комплексу. Його гордість – це, звісно, сам замок, який сьогодні слугує домівкою для тисяч старовинних ікон. Площа замку 2500 квадратних метрів, на них розмістилися експозиційні зали з іконами, трапезна, вежа, концертна зала і навіть готельні номери. Окреме місце займають світлини, на яких зображено історико-культурний комплекс до та після реставрації. Якщо перлиною Королівського шляху називають замок Радомисль, то перлиною самого замку називають його концертну залу. Згідно із проведеною експертизою акустика тут відповідає найкращим європейським стандартам. Концерти в замку можуть відбуватися без використання жодного підсилюючого пристрою. Коли у цих стінах лунає музика, здається, що співає душа. На кам’яному подіумі стоїть рояль. Подейкують, що іноді вночі, коли замок оповитий цілковитою темрявою і тишею, рояль грає сам. Мабуть це привид ченця сумує за втраченим коханням і висловлює свої почуття вже не на папері, а за допомогою клавіш. Сама ж концертна зала безпосередньо розташована на гранітній скелі, котра йде в глиб землі на кілометри. Можливо цим і можна пояснити унікальну акустику і атмосферу цього приміщення.

Замок Радомисль прихисток для тисяч домашніх ікон. Таку неймовірну колекцію образів 17-20 століть Ользі Богомолець вдалося зібрати за понад 15 років. Сьогодні це найбільший музей домашніх ікон у світі, а також найбільша колекція образів у східній Європі. Експонати, які ви можете побачити тут, ви не знайдете більше ніде. Ікони, які сьогодні прийнято називати домашніми, писалися спеціально для однієї родини, в залежності від її потреб, і ставали обов’язковим хатнім атрибутом та оберегом. Розміщували їх на найпочеснішому місці в будинку. Усього в колекції п’ять з половиною тисяч домашніх ікон, утім в експозиції замку можна побачити лише тисячу. Збирати образи Ольга Богомолець розпочала ще в 90-х роках минулого століття. Саме тоді на одному з столичних «блошиних» ринків вона придбала свою першу ікону. У музеї образи називають іконами-сиротами, адже колись у часи войовничого атеїзму їх нещадно викинули з домівок, і лише диво врятували ікони від нещадного знищення. Яскрава ілюстрація того періоду – образи з виколотими очима, а ще скриня, зроблена з обезголовлених образів. Образи, які є в колекції, писали і професіонали, і народні умільці. Цікаво, що аматори керувались своїм власним уявленням про Бога, натомість професійні художники слідували чітко уставленим канонам. Відтак, від візантійської канонічної традиції домашні ікони відрізнялися тим, що святі на них мали емоції, були людяними та живими. Наприклад, Ісуса зображували маленьким радісним хлопчиком, а Діву Марію пишною жінкою з рум’яними щічками. У кожному регіоні України домашня ікона мала свої особливості. Різнилися і колористика, і оздоблення, відтак на Західній Україні Ісуса та інших святих, частіше за все, зображували в національному гуцульському вбранні. Але, не зважаючи на всі розбіжності, ці ікони навіть крізь віки випромінюють любов, тепло та милосердя. Як бачимо, в українській народній традиції образи супроводжували людину змалку. То ж одним із перших подарунків, який отримувало немовля, також була ікона. Найдавніша пам’ятка колекції – кам’яна ікона святого Миколи Чудотворця. Вона зберігає на собі відбитки та енергетику тисяч людських долонь. Саме через це, мабуть, навіть взимку ніколи не буває холодною.

Найромантичніше місце у замку – це його вежа. Але для того, щоб туди потрапити і помилуватися неймовірними краєвидами, необхідно здолати 138 сходинок. Звідси відкривається мальовничий краєвид на ландшафтний парк перед замком. Особливо добре видно острів Любові, який має форму серця. На вершині восьмиповерхової вежі розташовується баштовий дзвін, згідно з легендою, в нього необхідно вдарити, кажуть мрія обов’язково здійсниться.

Мандрівку історико-культурним комплексом замок Радомисль ми завершуємо у його ландшафтному парку. Цей парк жодним чином не поступається своїм старшим братам, таким як, наприклад, Качанівка чи Тростянець. Тут у гармонії співіснують найсміливіші ідеї ландшафтних дизайнерів та творчий потенціал самої природи. Розташовується парк поміж двома водоспадами, які наповнюють повітря корисними аероіонами. Останні, у поєднанні з ефірними оліями хвойних дерев, створюють навколо замку цілющий ареал. Парк складається із кількох островів, які поміж собою з’єднуються містками. Найбільший острів – це острів Любові, і саме на ньому розташовується кам’яна статуя воїна. Вік цієї статуї уже понад дві тисячі років. В одній руці чоловік тримає ріг, а в іншій меч. Утім, до якого племені належав цей воїн ученим і досі не вдалося з’ясувати. У замку подейкують, що ця старовинна кам’яна статуя приносить здоровя, і для сцілення просто варто міцно її обійняти.

Має парк і власні дива. Наприклад, камінь, що плаче. Протягом року, незважаючи на погодні умови – дощ чи сніг, спека чи лютий холод, на цій скелі волога виступає на поверхню і сльозами стікає до землі. Подейкують, що плаче цей камінь за тисячами євреїв, яких знищили в Радомишлі на початку 20-го століття. А ще у парку розташовується єдиний у світі пам’ятник на течії ріки. Це скульптура Єлисея Плетенецького – засновника радомишльської папірні. Посеред води його поставили не випадково, аби люди не могли до нього доторкнутися і таким чином зберегти ореол святості навколо монаха.

Ось такий він – замок Радомисль! Але краще побачити все своїми очима, тож запрошуємо вас на цікаву екскурсію з Києва від компанії ЕтноСвіт в Радомишль до замку!

→ Екскурсійні тури на Житомирщину

Замок Радомисль – історія та сучасність | стаття

0.00 (0%) 0 votes