Гуцульщина, Карпати
Їдемо ми з Вами у Каpпати, неймовірної краси край, де й має жити казка!
Галичина у 10 – 11 століттях – це частина Київської Русі, у 12-му столітті тут було Галицьке князівство, пізніше – Галицько-Волинське. З давніх давен у цих місцях мешкають гуцули – народ гостинний, гордий, загадковий, він зберіг прадавні традиції. Недарма про них казали: – Гуцули дуже цікавлять оригінальністю побуту і життя. Гуцульщина – найбільш український край в усій Україні, його неофіційною столицею є містечко Косів.
Косів
Старовинний Косів було засновано у 15 столітті завдяки великим покладам солі. Коли місцеві говорили «Їдемо до Жупи», це не означало щось негативне. Насправді, Жупа – це копальня, де й видобували дорогоцінну на той час сіль. Одна з найперших згадок про Косів датується 1424 роком. У 17-му столітті містечко двічі спалювалося турками й татарами, але швидко відроджувалося і зрештою перетворилося на великий ремісничий і торговий центр, а також на осередок придушення опришківського руху. Косів – невеликий, патріархальний, з однією центральною вулицею. Але щосуботи місто оживає. Ярмарок… Тут і дідька купиш – жартують гуцули. Запрошуємо і Вас щось купити незвичайне на цьому незвичайному ярмарку. Знаменитий ярмарок працює двічі на тиждень, щочетверга і щосуботи, за винятком великих релігійних свят. Насправді, ринок тепер знаходиться не в самому Косові, а в селі Смодні, що межує з райцентром. Колись тут продавали-купували сіль і яблука, тепер – вироби народних умільців, якими славиться Гуцульщина. Чого тільки немає на ярмарку: ліжники, різьблені та інкрустовані шкатулки, тарелі, вишиванки, рушники, сирні коники, прикраси з бісеру і металу, кераміка. До речі, для виготовлення керамічних виробів береться спеціальна жовта глина, яка є тільки в деяких місцях поблизу Косова. А від вишитих сорочок миготить в очах, проблема вибору ятрить душу – не знаєш яка краща! Приїзджати треба з самого ранку, бо по обіді торгівлі вже нема, всі роз`їзджаються, покупці – милуватися обновами, продавці – рахувати виручку і створювати нові рукотворні дива.
Містечко Косів розташувалося на території національного парку Гуцульщина. Тут, в гуцульських горах, як ніде інде можна почути гомін віків і зачерпнути силу і віру в майбутнє. Тут, в зелено-срібних водах озер і рік можна скупати й очистити не лише тіло, а й душу. Тож, якшо ви шукаєте справжньої автентичноств, недоторканої краси природи, абсолютно чистого повітря і нових вражень, Гуцульщина – це те, що вам потрібно! Основне природнє багатство Гуцульщини – хвойні й листяні дерева, що створюють унікальний мікроклімат, мінеральні води і чисте повітря. А також, естетична насолода і отримання прозитивних емоцій під час знайомства з усім цим. Територія парку помережена численними річками та гірськими потоками. Найбільші з них Лючка, Рибниця і прославлений у віршах і піснях Черемош. Шановні туристи, якщо ви любите водні види екстремального спорту і відпочинку, пам`ятайте – сплав Черемошем, це щось надзвичайне! З цією рікою варто помірятися силою!
І все ж, мабуть найкраще на Гуцульщині це люди, талановиті і щедрі на добро. Корінні гуцули розповідають, що ще десятиліття тому не було жодної хати де б не виробляли щось своє – вишивали, різьбили, ткали, малювали, шили – справжнє місто майстрів, тільки реальне, не казкове! На щастя, майстри ці не перевелися і сьогодні. Ліжники – це тепле і пухнасте диво, яке треба купувати тільки у Карпатах. Кожного разу, пірнаючи в його домашнє тепло, ви будете згадувати Гуцульщину і прекрасні моменти, пережиті тут. Насправді, ліжники продаються по всій Україні, але лише тут такий фантастичний вибір, такі кольори, такі орнаменти, бо Гуцульщина – їхня прадавня батьківщина. Визнаний центр ліжникарства – село Яворів, але і в Косові не пасуть задніх. Ліжник у Гуцульській оселі – це і краса, і традиція, а ще річ, дуже корисна для здоров`я. Якщо спати на ліжнику, уникнеш відкладення солей, радикуліту і купи інших неприємних хвороб. Так що дбайте про себе, приїзджайте на Гуцульщину, купуйте ліжники, підтримуйте традиції, адже, коли живе традиція – живе Україна!
Шешори
– старовинне гуцульське село, що розташувалося у 12-ти кілометрах від Косова. Окраса Шешор – водоспад Гук. Гірська річка Пістонька, у вздавж якої на кілька кілометрів розтяглося мальовниче гуцульське село Шешори, відоме своїми сріблястими водоспадами. Один з найкрасивіших карпатських водоспадів – Шешорський Гук, хоча його висота лише 5 метрів. Шешори – місце, знамените на всю Україну. Тут народжується на світ диво – гуцульські вишиванки. Жодного, подібного орнаменту або візерунка, ви не побачите ніде. Можливо, саме у вишиту сорочку-червоненку, яку носили місцеві дівчата, і була зодягнута донька лісничого Шешор – красуня Оксана, коли вона вразила серце студента Романа Савицького. Хлопець створив і присвятив коханій популярну пісню «Гуцулка Ксеня», яка й сьогодні бентежить людські душі.
Все, що роблять гуцули з дерева, це щось неперевершене. Коріння різьбярства, одного з найпоширеніших видів прикладного мистецтва на Прикарпатті, сягає часів Галицько-Волинського князівства. І сьогодні у справжній гуцульській хаті ви побачите столи, мисники, лави і скрині, виготовлені надзвичайно майстерно із дерева.
Пістинь
– стародавнє село, що майже впритул межує с Косонем. Село за легендою засноване монахами у 14-му столітті. Окрасою села є найстаріша на Гуцульщині Церква Успіння Пресвятої Богородиці, або, як називають її місцеві – Святої Варвари. Збудована у 1600-му році, вона наче постає із стрімкого водного потоку, виростаючи серед двох ущілин, зливаючись з навколишніми горами.