Чарівна Україна. Визначні місця Львівщини.

Є такі місця, до яких хочеться повертатися ще й ще. Ми запрошуєм вас в подорож до старовинних замків,фортець, монастирів. В подорож до древнього міста Львів.

заповідник Розточче

На північний захід від Львова, вздовж лінії головного європейського вододілу, аж до кордону з Польщею простягся заповідник Розточче. Його рельєф складається з кількох горбистих паств укритих унікальними лісами, де можна зустріти більшість видів європейських дерев. По різні сторони вододільного хребта річки стікають в Чорне та Балтійське моря, розтікаються в різні сторони. Звідси й походить назва Розточче. В селі Крехів, Жовківського району, розташований монастир, який здавна славиться своїми відпустами. Про це село взагалі б мало хто знав, якби не монастир. Церковні дзвони скликають людей на богослужіння. Прочани прибувають сюди не тільки з України, а й із-за її меж. Особливо багато людей збирається у вихідні дні та на церковні свята. В монастирській церкві зберігаються чудотворні ікони Святого Миколая та Божої Матері, заступниці цієї домівки. Це місце, де молитва до Бога набирає особливого значення. Монастир має давнью і цікаву історію. За переказами, напочатку 18-го століття сюди прийшли два монахи з Києва – Йоіль та Сильвестр. Поселились вони в околицях Крехова і почали споруджувати печерну церкву. Через кілька років, правитель Жовківщини Станіслав Жолкевський, подарував монахам земельну ділянку під горою Побійною. На цьому місці й спорудили, спочатку маленьку церкву і келії для монахів, а згодом й великий собор Преображення Господнього. З другої половини 17-го століття навколо монастиря почали зводити муровані укріплення. На перший погляд це виглядає дивно – монастир обнесений мурами і зовні виглядає як фортеця. Невже монахи з кимось воювали? Ні звичайно не воювали. Але під час набігів татарів, якщо вони не могли взяти Львів, вони грабували довколишні села. І не тільки монахи, але й жителі довколишніх сіл, ховались у монастирі від їхніх набігів. За переказами, одного разу, цей монастир навіть захищав загін козаків під проводом гетьмана Мазепи. Те, що не вдалось зробити завойовникам у 17-18 століттях, довершили ті хто прийшов в 1939 році. Близько 50 років монастир взагалі не функціонував. І тільки в роки незалежності України він відновив свою діяльність. Лише у 1990 році монастир повернули отцям чину Святого Василя Великого. Тут розмістилась школа ченців. Послушники тут призвичаюються до чернечого способу життя і формують свій світогляд, щоб через два роки продовжити навчання і працю в інших монастирях. Сотні років ці стіни були свідками безнастанних молитов за церкву, за народ, за кожного з нас. Відвідайте і ви Крехівський монастир святого Миколая Отців Василіян і зможете віднайти тут радість, мир та надію.

Жовква

Від монастиря на схід розташований районний центр місто Жовква. Це унікальне місто-фортеця. Тут, на порівняно невеликій території історичного центру, знаходиться близько 40 пам’яток архітектури. В тому числі й світового значення. З 1994-го року історична частина міста має статус державного історико-архітектурного заповідника. Історія міста Жовкви розпочинається із закладання в 1594 році, на території українського села Винники замку польським магнатом Станіславом Жолкевським. Місто будувалось в ренесансному типі. За так званим принципом “ідеальних міст”, яких в Європі колись було близько 200, а до сьогоднішнього дня збереглось лише 5. Це означає, що найважливіші будівлі міста розташовувались вздовж двох основних осей. В розмірах будівель закладались певні пропорції. Центр міста – стара ринкова площа, нині площа Вічева. Відреставрована у 2003 році, до 400 ліття надання місту Магдебурзького права. Археологічні розкопки продовжуються тут і зараз. Коли проводили реставрацію, то рівень площі понизили приблизно на 70 сантиметрів.Так би мовити, до її початкового історичного рівня. Під час проведення цих робіт, реставратори й натрапили на ряд цікавих знахідок. Колись у центрі площі знаходилась ратуша. Але через аварійний стан у 1832 році її розібрали. Будинок нової ратуші спорудили, аж через 100 років. До цього часу магістрат Жовкви розташовувався в одному із житлових будинків. Найбільша будівля Жовкви – колишня королівська резиденція. Сьогодні він знаходиться в занедбаному стані. Навіть не віриться, що колись у цьому дворі збиралися війська на оборону Відня від турецької навали, а король Польщі Ян III Собеський влаштовував пишні приймання. На жаль наступні власники замку не мали грошей на його утримання і перебудували під готель, а потім взагалі почали розбирати на будівельні матеріали. Сьогодні вже розроблено концепцію реконструкції цього замку. Вистачило б тільки коштів.

Львів

На фотографії початку 20-го століття унікальна картина – по вулицях Львова їздять одночасно електричний та кінний трамваї. Львівська лінія електричного трамваю перша в Україні та одна з перших в Європі. Цікава ще й тим, що ширина колії тут набагато менша ніж в інших містах. А деякі Львівські вулиці вже настільки вузькі, що двом трамваям тут не розминутися. Трамвайні лінії у Львові переживають етап реконструкції. Коли проїжджає трамвай створюється не тільки великий шум, а й велика вібрація, що завдає серйозної шкоди будівлям. Особливо в старій частині міста, де кожний будинок – пам’ятка архітектури. Тому нові трамваї їздять зараз по фактично безшумних лініях. Під металевими коліями монтується спеціальна гумова подушка, яка гасить вібрацію. Гумовий прошарок кладуть в металевий жолоб, який монтують в бетонних плитах. Така конструкція і надійна і довговічна.
У Львові розташований унікальний і єдиний в Україні пам’ятник не футболісту, не футбольній команді, а футболу. 14 липня 1894 року відбувся перший на українській землі футбольний матч. Зустрічалися львівська команда Сокіл і команда з міста Кракова. Зібралася маса глядачів. Матч закінчився з рахунком 1-0, перемогла українська команда. Це був перший український матч. Це була перша перемога української команди. І цей пам’ятник не менш унікальний ніж перший футбольний матч. Після спорудження та урочистого відкриття його знов одягли в риштування. Ліквідують недоробки ? Чи вже час проводити ремонт?

Взагалі історія встановлення багатьох львівських пам’ятників є досить цікавою. Зараз це здається дивним, але у Львові довго не було пам’ятника Тарасу Шевченку. Тільки в кінці 80-их років в центрі міста заклали камінь, що тут буде стояти пам’ятник, а також поставили синьо-жовтий прапор, який був тоді заборонений. Це місце отримало назву від львів’ян – клумба. Саме тут проводились мітинги й тут обговорювали останні політичні події. А синьо-жовтий прапор охороняли. Міліція могла зірвати його в будь-який момент. Тому навіть в ночі люди розбивалися на групи й охороняли цей прапор. Українське місто Львів протягом багатьох століть перебувало під владою іноземців. Прагнення до свободи, дух боротьби в крові львів’ян.На межі 19-го та 20-го століть у Львові працював вічний революціонер Іван Франко. Сьогодні його ім’я носить найстаріший у нашій країні університет. Таким же вічним революціонером у Львові став невтомний борець за незалежність України, колишній політв’язень, а пізніше голова обласної ради – В’ячеслав Чорновіл. “Так стрімко мить до вічності відлине. Впізнав лице – одвічний дисидент. За що тобі? За що тебе людино ввігнали в бронзу, впхали в монумент? Терпіння й біль з надією на світло, хоч чорне й біле – ділені навпіл. Живи країно, це за тебе підло і нещадно був розп’ятий Чорновіл.”

Олесько

На під’їзді до селища Олесько вже здалеку видно замок, споруджений на 30 метровому пагорбі. Один з найкрасивіших не тільки на Львівщині, а й в усій Україні – Олеський замок. Настільки древній, що навіть точна дата його заснування невідома. В історичних джерелах він вперше згадується у 1327 році. Пагорб на якому споруджено фортецю – основа укріплення. Дещо нижче проходив вал із частоколом. А ще нижче – вал та рів, що заповнювався водою. Недаремно замок було укріплено стінами з потужними контрфорсами. В ці часи, українські землі зазнавали нападів і монголо-татар, і угорських та литовських феодалів. На протязі століть за замок йшла вперта боротьба. Неодноразово він руйнувався та відновлювався. Цікавим фактом з історії Олесько є те, що тут служив батько гетьмана Богдана Хмельницького – Михайло Хмель. Замок має овальну форму. Всередині розташовані невеликі внутрішні дворики з криницею та дерев’яною галереєю. Починаючи з 17-го століття середньовічна фортеця перебудовується у ренесансний палац. В інтер’єрах з’являються нові каміни й печі. Стіни покриваються розписом та штучним мармуром, деякі з кімнат отримують власну назву. Скажімо, як “віденська” – від картини Битва під Віднем. А висить вона тут не випадково. Адже саме в цьому замку народився Ян III Собеський – майбутній польський король, рятівник Європи, переможець турків під Віднем. Це безцінне полотно, написане у 1682 році Мартином Альтомонте, окраса колекції Львівської галереї мистецтв, що зберігається в замку. Саме стараннями колективу, під керівництвом Бориса Григоровича Возницького, замок було відновлено з руїн протягом 1970-1975 років. На другому й третьому поверхах розгорнуто унікальну експозицію. Більш ніж 500 творів живопису й скульптур ужиткового мистецтва. Саме тут зібрано, можливо найбільшу в Європі колекцію дерев’яних скульптур 14 – 19-го століть. На жаль експонується лише невеличка частина збірки, яку вдалось зберегти завдяки панові Возницькому. Як він пригадує, деякі шедеври довелось буквально витягати з груби, де їх намагалися спалити. Пишається музей і великою колекцією середньовічного портретного живопису і унікальними брюссельськими шпалерами другої половини 16-го століття – поліфем і Одіссей на ловах, які потрапили в музей в жахливому стані. Та художники-реставратори постаралися. Біля підніжжя замку розміщений монастир капуцинів 1739 року, що також є архітектурною пам’яткою.

Підгірці

На відміну від Олеського замку, що створювався як фортеця, замок в Підгірцях одразу будувався як палац. Хоча він теж з трьох боків оточений глибоким ровом. Побудований цей замок у 1635-1640 роках. А в першій половині 18 століття його власник Вацлав Жевуський зібрав там велику колекцію картин, книг, зброї та меблів. Переніс сюди також все найцінніше з Олеського замку. Перед замком завжди стояла парадна військова варта, декілька гармат. У палаці відбувалися гучні забави, що тривали тижнями. На них з’їжджалася навколишня шляхта. Замок було перетворено у справжній музей. Та наступні власники, вже не так дбали про замок і він почав занепадати. Найбільше палац постраждав в роки другої світової війни. А після пожежі 1956 року взагалі залишились голі стіни. І зараз досить люте враження справляють порожні кімнати та холодні каміни палацу. Тільки в 1997 році палац передали Львівській галереї мистецтв. І тут ведуться реставраційні роботи. Майстри можуть розповісти вам кілька цікавих історій. Адже за час роботи в замку їм довелось зустрітися з привидами. Околиці замку також приваблюють красою. Парк 18-го століття, скульптури, фонтан. Тут і досі зберігається стара липа, під якою колись відпочивав Богдан Хмельницький. Величезна, обхопити її можуть п’ятеро людей.

Неподалік Київської траси, в районі міста Броди можна побачити два пам’ятники. Обидва військовим формуванням. Але зовсім різна у них історія і зовсім різні вони за змістом. Перший воїнам кінної армії Будьонного, споруджений в радянські часи. В народі цей пам’ятник називають просто – коні. Колись сюди звозили школярів на екскурсії, приймали в піонери. Зараз пам’ятник потихеньку розбирають шукачі металобрухту, другий пам’ятник навпаки будувався з ініціативи місцевого населення і споруджувався на народні кошти. Це пам’ятник воїнам першої української дивізії Галичина. Історія його створення теж досить цікава. Побудували його студенти львівських ВНЗ. Було це, ще до проголошення незалежності України. Селяни допомагали транспортом, матеріалами, виділили студентам будинок для проживання, годували їх. Невдовзі, після урочистого відкриття пам’ятника, його підірвали. Селяни впевнені – це справа рук військових. На цьому місці селяни насипали високий курган, поставили хрест, а також символ дивізії – мальтійський хрест, який вцілів після вибуху.