Своє існування місто Буча розпочала як дачне селище, яке почав розбудовувати поміщик Василь Красовський. Саме в цей час будувалася залізниця Київ – Ковель. Залізнична колія робить в Бучі велику дугу. Подейкують, що інженеру Биховцю дали досить солідний хабар, щоб він підвів залізницю до володінь Красовських, що одразу вплинуло на вартість землі. 

Розбудова міста починається з чотирьох вулиць – Вокзальна, Миколаївська, Володимирська та Василівська (синів Василя Красовського звали Микола, Володимир та Василь). Буквально за десять років у Бучі було збудовано майже вісімдесять дачних будинків. Дуже розкішною була дача інженера шляхів сполучення Євгена Штамма, яка збереглася до наших днів (потребує серйозних реставраційних робіт). Також в Бучі мали дачі Євген Патон, Микола Мурашко (художник і засновник Київської рисувальної школи), лікар Моріц Львович Поппер. А в 1900 році придбав землю в Бучі і батько Михайла Булгакова. На жаль, дача Булгакових не збереглася.

Пан Красовський побудував на території Бучі крохмально-паточний завод, а поряд облаштував два водоймища, з’єднані шлюзом. Підприємство працює і нині, а на мальовничих озерах відпочивають жителі міста.

За поясненнями бучанського краєзнавця Анатолія Зборовського назва міста походить від назви однойменної річки. Річка Буча в давнину не була такою спокійною і тихою, як нині — колись вона здіймала бучу (буча — корінна вода, яка піднімається в річці під час скресання криги до меженя, бучадити — піднімати рівень води вище меженя, бучала — вир або залита водою глибока яма). 

З 1966 року Буча поглинула село Яблунька. Топонім “Яблунька” згадується в 1630 році. 

1868 року син Северина Сагатовського побудував неподалік від села Яблунька цегельний завод, який свого часу був найбільшим підприємством цього краю. Цеглу виробляли дуже високої якості з особистим клеймом «Яблунька». Вона була відома не тільки в Україні, а й за кордоном. А ще на власні кошти він побудував для дітей селян школу, де зараз знаходиться міжшкільний навчально-виробничий комбінат. 1926 році на цей завод прийшов працювати майбутній дитячий письменник Микола Носов. Можливо, образ Квіткового Міста він змалював саме з сусіднього міста Ірпінь.

Складними та страшними для Бучі стали 1930-ті роки. Голод, репресії…

1943 році в районі Бучі пройшла лінія фронту – зіштовхнулися німці, власовці, партизани, підпільники.

У 2001 році затверджено герб і прапор Бучі. Цього ж року було відкрито стадіон, який з нагоди 100-літнього  ювілею Бучі отримав назву “Ювілейний”.

1 січня 2007 року Буча отримала статус міста обласного значення. До цього селище міського типу Буча було підпорядковане Ірпінській міській раді.

У місті встановлено погруддя Тараса Шевченка і пам’ятник Михайлу Булгакову у вигляді розгорнутої книги,  а також пам’ятники ветеранам війни в Афганістані і чорнобильцям.

В Бучі проведено скульптурний пленер, внаслідок чого місто прикрасили сучасні скульптури. Створено Центральний міський парк, загальна площа якого становить 42 гектари.

24 березня 2022 року Указом Президента України з метою відзначення подвигу, масового героїзму та стійкості громадян, виявлених у захисті своїх міст під час відсічі збройної агресії російської федерації проти України місту присвоєно почесну відзнаку «Місто-герой України»

Буча на мапі: