Вінницю у 2013 році визнали найкомфортнішим містом для життя в Україні. Якщо дивитися з висоти іншого міста, то дивуватися є чому. Тільки уявіть, паркування у Вінниці – безкоштовне. Тут не має стихійних ринків, а вулицями один за одним їздять гарненькі трамваї та тролейбуси. Можливо ви себе не відчуєте 100 відсотково у європейському містечку, але це точно не схоже на типовий пострадянський обласний центр.
Віртуальна екскурсія по туристичній Вінниці
Ми збираємося побувати у гостях у Михайла Коцюбинського, відвідати садибу Миколи Пирогова та дізнатися, як так сталося, що вся центральна частина міста пронизана підземними ходами. Не відставайте від нашої екскурсійної групи.
Для того, якби гості міста змогли відволіктися від буденності та поринути в туристичну атмосферу, на рельси виходить ретротрамвайчик. Маршрут простий – незвіданою та цікавою Вінницею Вінниця туристична.
Як не дивно, місцевий бренд – це вінницьке сало. Уявіть собі, у Львові та Івано-Франківську, в Тернополі, в Кіровограді, в Києві на ринках господарчих, продуктових окремо лежить сало, а окремо лежить Вінницьке сало. В чому тут бренд? Тому що у Вінниці не має якогось особливого м’ясокомбінату. Але такий бренд існує. Тому що величезна кількість туристичних груп, після завершення екскурсії, кажуть: “Завезіть нас на продуктовий ринок, нам треба побачити Вінницьке сало. Тому що воно дуже смачне”. Якщо Львів славиться кавою і шоколадом, то візитівка Вінниці – сало, хрін та цукерки. Але екскурсовод попереджає – на дай вам Боже будь-де і будь у чому порівняти Вінницю зі Львовом. Вінничани так образяться, що мало не буде. Вінниця то самобутнє місто зі своєю історією та своїми їстівними та культурними цікавинками.
Гості із західної України – в них особливих питань і проблем не має. Тому що там є традиція називати наше місто Винницею. Якщо Винниця, значить від вина. Але насправді, та назва перекликається з передмістям Львова Винники – там справді йде мова про виноробство. У Вінниці трошки інша історія…
Вінниця – історичний початок
…Свою назву місто отримало від старослов’янського слова “вєно” – подарунок, дар.
При чому тут дар, спадок, посох і подарунок до історії нашого міста? Вся річ у тому, що в 14 столітті, власне в 1363 році, відбувається підпорядкування цієї території з монгольської влади до литовців. Литовці сюди приходять на чолі с князем Ольгердом. Литовців по факту в нашому місті українська історіографія не вважає окупантами. Бо приходять вони з дуже цікавим правилом, яке всі знають зі шкільної парти – старого не рушимо, нового не вводимо. Князь Ольгерд дарує територію Поділля своїм племінникам братам Коріатовичам. І вони, згідно літописам, “умурували” град Вінницю. Що значить умурували – безумовно не заснували. Вони налагодили економічний зв’язок і поставили банальним чином “забірник”. Це була перша оборонна система для нашого міста.
Далі вінничани заради власної безпеки винайшли ще один спосіб захиститися. Вони вирили підземні ходи. Кажуть і нині можна побачити Вінницю підземку. Правда це чи вигадка спробуємо розібратися.
Починаючи з 1400 року кожен рік Вінниця страждала від кримських татар, які відвозили людей на східні ринки. Дуже багато людей наших попали в полон. Чоловіки гинули в боротьбі, а жінки й діти потрапляли в полон. Тоді місцеві придумали як ховатися у підземеллях. Вінничани створили цілу мережу ходів під землею. Невідомо скільки витратили часу та сил аби втілити цей задум. Але він грандіозний. Дослідники підтверджують – увесь центр міста пронизаний підземними ходами.
Вінниця туристична: Підземні ходи – серцебиття Вінниці
Слова місцевого старожила: “До війни пацани бігали по цим проходам. Під час війни по центру нашого міста пройшли танки й дуже великі вантажні машини, струс був дуже великий і деякі проходи були завалені. Тому вирішили все закрити, завалити. Коли робили ремонт в художньому музеї, то дуже заглибилися вниз і знайшли прохід. Це був такий прохід, що там могла грузова машина пройти. Але будівельники взяли й засипали й замурували, щоб ніхто туди та не попав.”
Щонайменше під землею є проходи між вінницькими монастирями. Це зв’язок між тодішніми, як православними так і католицькими монастирями. Це Ієзуїтський монастир, Домініканський монастир, Капуцинський монастир і два православних монастирі: жіночий й чоловічий Благовіщенський й Вознесенський. Ходи обростають легендами та міфами. Наприклад, вважається – є аж 3 поверхи під землею. Або ж, що монахи використовували ці приміщення для пивоваріння. Сьогодні підземна Вінниця залишається недослідженою.
Кожен городянин, кожен гість нашого міста бувши в центральній частині міста, може почути серцебиття Вінниці. Ходи дають про себе знати, коли приміром проїжджає вантажний автомобіль чи той же самий трамвай – земля дає рух.
Декілька років тому ходи наче самі натякнули науковцям, що підземелля варто дослідити. Прямо в будівлі краєзнавчого музею, в залі номер 6 провалилася підлога. Тоді оголилися підвали, котрі викладені цеглою як 18 століття так і 20-го. У Вінниці річка, і та підземна. Річка має свої джерела. Чому тече під землею? Бо проектанти тодішньої радянської Вінниці саме так вирішили.
Вінниця – місто фонтанів
Крім захопливих підземель Вінниця славиться і своїми водограями. Якщо раптом хтось скаже, що Дніпропетровськ чи Львів, чи Одеса – місто фонтанів – не вірте. Справжнє місто фонтанів, то Вінниця. Запам’ятайте це. Вінниця туристична
Маленькі, великі, звичайні й вигадливі, відомі та не дуже, свого роду єдині, а головне – красиві. У Вінниці водограї на кожному кроці. Але серед них є усім фонтанам – фонтан. У вечері місцеві та туристи сходяться до берегів Південного Бугу аби побачити грандіозне водне дійство. Шоу починається, публіка вмикає відеокамери та завмирає.
Чому потрібно їхати до Вінниці?
По-перше, потрібно відчути дух самого міста. Той неповторний подільський типаж українця. По-друге, до Вінниці потрібно їхати за фонтанами. Побачити грандіозне видовище єдиного в світі й єдиного в Європі фонтана. Але їхати потрібно не лише за фонтанами, але й не забувати про те, що в нашому місті є що побачити.
Далі йдемо у гості до Михайла Коцюбинського. Михайло Михайлович Коцюбинський народився в хатці, яка була побудована його дідом по матері – Максимом Абазою.
Михайло Коцюбинський видатний український прозаїк
Михайло Коцюбинський видатний український прозаїк. Творити почав випадково. 12 літнім підлітком він закохався у 16 річну дівчину. Аби привернути її увагу вирішив стати великою людиною і накинувся на книжки. Твори Тараса Шевченка та Марка Вовчка справили на Михайла таке сильне враження, що він і сам захотів стати письменником. В його сім’ї не розмовляли українською. В 10-ти річному віці він захворів. І після хвороби він почав розмовляти українською. Мову його творів називають неперевершеною. Коцюбинський мало написав. Але яка мова! Це по суті вершина світового письменництва. Візьмемо Інтермеццо. Воно тяжке, можливо, для сприйняття у школі, тому що там дуже сильні метафори. Розпечи гнівом небесну баню, покрий її хмарами твого горя, щоб були блискавка й грім, погаси сонце, запали друге небо… Це напевно творчість, яка повинна гріти людей.
Зараз творчість Коцюбинського актуальна як ніколи Вінниця туристична
На думку Федора Панчука зараз творчість письменника актуальна як ніколи. По Коцюбинському зараз варто міряти людяність. Уроки Коцюбинського, які він ніс у своїй творчості – були б дуже актуальними на сьогодні при наших тривожних подіях, які є в східних областях нашої країни. А саме – ота шляхетність, людяність, чесність, правдивість, дотримання слова – це було в його героях. Сьогодні це потрібно багатьом. Михайло Михайлович був тонким психологом. Його називають сонцепоклонником. У кожному творі Коцюбинського сонце. Як ніхто, імпресіоніст любив природу й любив квіти. Якось він побачив мальви, зняв капелюха (це було в Італії) й запитав: “Як вам тут живеться на чужині?” Тобто звернувся до квітів, як до живих істот.
У садибі Коцюбинського намагаються відтворити атмосферу, яка б допомагала краще зрозуміти письменника. Тут розсадили його улюблені квіти – Агави. Це дивовижна рослина, яка зацвітає раз у сто років. Вона коли зацвітала, то мала померти, тому що всі свої соки віддавала своєму цвіту. Можливо, як Агави віддаються цвіту, так Коцюбинський віддавався своїм творам.
З Вінницею пов’язана ще одна відома постать – Микола Пирогов
Анатом, хірург, засновник військово-польової хірургії. Коли розпочалася Кримська війна, це були 1853 – 1856 роки, то Микола Іванович домігся дозволу й поїхав у Крим. І звичайно застав хаос, безладдя, ніякої організації в госпіталях. І ось Микола Іванович бере на себе велику відповідальність і виступає в ролі адміністратора воєнної медицини. І вперше в світі він відділив на полі бою поранених від інфекційних. Вперше в світі він організував поранених. Всі ці речі актуальні й сьогодні. І в будь-яких війнах, які звичайно не бажані, все це застосовується.
Пирогова вважали не лікарем, а швидше цілителем. Пирогов мріяв усамітнитися у якійсь глушині та займатися улюбленою справою – медичною практикою. Так Микола Іванович і придбав садибу “Вишня”. Нині це околиця Вінниці.
Але перш ніж придбати, він два тижні сидів в лабораторії університету святого Володимира і вивчав хімічний склад ґрунту. Він хотів дізнатися яка там земля. Йому там жити й працювати. Земля виявилася плодюча, багатюща, щира, щедра. Тут Пирогов вирощував цілющі рослини та приймав хворих. Переоцінити внесок Миколи Івановича в медицину дуже складно. І хоча б заради того, аби вклонитися великому лікарю – варто відвідати цей музей.
EtnoSvit