☎•Київ 044 3609310, 097 7304745 ☎•Львів 068 9768840
• ТУРИ УКРАЇНОЮ
Viber: 0689768840 mail: etnosvitmanager@gmail.com
 
 
 
 
 
 
 
 тур Львов

Львів по праву вважається столицею українського туризму. Так сталося, що місто розташоване на перетині популярних туристичних маршрутів. Та й саме місто відоме своєю історією, архітектурою і особливим українським духом. Львів – туристичний центр України та побачити всі визначні пам’ятки Львова повинен кожен. У цьому розділі Ви можете вибрати екскурсії по Львову на будь-який смак. Ми проводимо пішохідні, автобусні екскурсії Львовом в будні і вихідні дні в будь-яку погоду. Кращі гіди завжди готові ознайомити Вас з кращими місцями міста. Для тих, хто хоче більше пізнати це прекрасне місто Лева, пропонуємо екскурсії по Львову. Замовити екскурсії у Львові можна в нашому офісі або по тел 0689768840.­‌

Екскурсії Львів | пам’ятки, цікаві місця, мандрівка по Львову

екскурсії по Львову

ЕКСКУРСІЇ ЛЬВОВОМ від компанії ЕтноСвіт

пішохідні, автобусні, корпоративні екскурсії по Львову

Екскурсії Львів або що подивитися у Львові … Ми пропонуємо відповідь на питання що подивитися у Львові, його ви знайдете в розділі нашого сайту Львів екскурсії. Там є і оглядові екскурсії по Львову та автобусні, і пішохідні. А також екскурсії для дітей та школярів, для збірних груп і для корпоративів. Ми раді повідомити вам, що нашою перевагою в проведенні екскурсій по Львову є недороге обслуговування, надійні грамотні екскурсоводи по Львову, які професіонали в туризмі. Львів туристичний сьогодні з радістю приймає туристів і пропонує для огляду велика кількість туристичних об’єктів. Проживання у Львові теж організовує наша туристична компанія. З радістю повідомляємо Вам, що ми вводимо гнучку систему знижок, особливо для наших постійних клієнтів. Запрошуємо вас відвідати екскурсії у Львові і екскурсії Львовом від туристичної компанії ЕтноСвіт.
Львів – туристичний центр України та побачити всі визначні пам’ятки Львова повинен кожен. У цьому розділі Ви можете вибрати екскурсії по Львову на будь-який смак. Ми проводимо пішохідні, автобусні екскурсії по Львову в будні і вихідні дні в будь-яку погоду. Кращі гіди завжди готові ознайомити Вас з кращими місцями міста. Замовити екскурсії по Львову можна в нашому офісі або по тел 0687221089.
Екскурсії Львів:
Тури до Львова:
Новогодний Львов

Новий рік у Львові (3 дні)

Новорічний тур!

Новий рік у Львові 2019 | тур до Львова | Захоплююча новорічна подорож по Львову і його околицях для всіх від туристичної компанії ЕтноСвіт ☎ •0689768840

MT-40959

0 comments
Тури до Львова

Тур до Львова для школярів на 1 день

Економ тур! Щоденний тур

Одноденний тур до Львова для шкільних груп. Львів, місто дивовижних легенд і давньої історії, запрошує дітей на цікаву пізнавальну екскурсію, насичену різноманітними подіями

MT-40898

0 comments
Экскурсия ЭЛИТНЫЙ ЛЬВОВ

ТУР ДО ЛЬВОВА НА ВИБІР | 2-3-4-5-6-7 днів у Львові

Компанія ЕтноСвіт пропонує екскурсійні тури до Львова, оригінальні екскурсії по Львову з професійними гідами в будь-яку дату, на будь-яку кількість днів за найбільш прийнятними цінами!

0 comments
Экскурсия Романтический Львов, миниатюра

ТУР У ЛЬВІВ НА 6 ДНІВ | відпочинок, визначні місця

Вісім екскурсій по Львову в одному турі та дві виїзні екскурсії. Тур проводиться щодня! Львів, Замки Львівщини, Скелі Довбуша та Карпатський трамвай.
Подорожі Україною, відпочинок у Львові, що цікавого у Львові…

0 comments
Львов экскурсия 7 дней

7 ДНІВ У ЛЬВОВІ | подорож до Львова

МТ-10143 Поїздка до Львова на 7 днів. Зустріч на залізничному вокзалі, супровід в готель. Тур проводиться щодня. Десять екскурсій по Львову та дві виїзні екскурсії.

0 comments
львівські екскурсії

ЛЬВІВ НА 5 ДНІВ | екскурсія замками Львівщини+Карпатський трамвайчик+Львів

Шість екскурсій по Львову та дві виїзні екскурсії, включена вартість проживання в 3* готелі зі сніданками.
Подорожі Україною, екскурсії Львів.

0 comments
львов на выходные

ЛЬВІВ НА 4 ДНІ

MT-10123 Тур проводиться щотижня з четверга пo неділю. /
Шість екскурсій пo Львову в одному турі і одна виїзна екскурсія. Окрім Львова Ви відвідаєте Мальовничі Карпати, які доповнять Вашу подорож враженнями від гірських пейзажів і наповнять легені цілющим карпатським повітрям.

0 comments
lvov-mini

ЛЬВІВ НА 3 ДНІ | екскурсії по Львову

Вісім екскурсій по Львову в одному турі. Вас чекає приємний відпочинок, цікаві екскуpсії з професійним гідом і маса приємних вражень / Щоп’ятниці зустріч на залізничному вокзалі Львова. У ціну туру включена вартість проживання в 3 * готелі зі сніданками.

0 comments
Львів на вихідні

ЛЬВІВ НА 2 ДНІ | Що відвідати у Львові на вихідні?

Що відвідати у Львові? Найцікавіші місця Львова в одному турі. У ціну крім екскурсійної програми включена вартість проживання в 3 * готелі зі сніданком. Щосуботи зустріч на залізничному вокзалі Львова

0 comments

Смотрите также:  › Тури до Львова   › Тури зі Львова    › Пам’ятки Львова    › Одноденні екскурсії зі Львова     › Статті


екскурсії Львовом

Місто Лева – історія становлення

Історія – річ незбагненна, щось на перший погляд, зроблене з добрими намірами, через деякий час обернеться лишень суцільним негативом. І навпаки, речі, здавалося б, на перший погляд, зроблені з поганою метою, обернуться лишень позитивними плодами. Наприклад, важко сказати, яку б річницю заснування Львова святкували б ми зараз, якби не ота окаянна баба, що в 1256 році дощенту спалила містечко Холм.

Перша письмова згадка про місто Лева датується лишень 1256 роком. У ній Львів згадується лише опосередковано, через трагічну подію тих років – велику пожежу у сусідньому від Львова містечку Холм. Змальовуючи її, один з авторів Галицько-Волинського літопису пише: «Але прилучилося ото за гріхи наші загорітися Холмові через окаянну бабу. Таке було полум’я, що із усієї Землі заграву бачили, і зі Львова бачили.»

Князь Данило Галицький

Князь Данило Галицький

Склалося, що перша згадка про населений пункт вважається датою його заснування, тож 1256 рік став офіційним роком народження самого Львова. По при це, археологічні розкопки показують, що насправді людське поселення на його місці існувало вже в п’ятому столітті нашої ери, а саме Львів був заснований близько 1238 року нашої ери, коли після довгої і виснажливої боротьби за престол, король Данило нарешті утвердився на Галичині. Власне виникнення Львова з родоводом Романовичів тісно пов’язане, адже саме князь Роман Мстиславович, батько Данила Галицького, перед заснуванням міста у 1199 році і об’єднав Галицьке та Володимирське князівства, створивши на цій території велику державу, яка, одначе, проіснувала недовго, лишень шість років.

Де два українці, там три гетьмани – справді мудре народне прислів’я, бо державу, створену таким трудом Романом Мстиславовичем, розвалили не зовнішні вороги, а самі бояри та князі, які до того ж вигнали за її межі Романову дружину Анну та дітей – чотирирічного Данилка та дворічного Василька. Про те, і зовнішній ворог довго чекати на себе не змусив, уже не вдові на ослаблену боярськими чварами землю нападають польські та угорські феодали, які ніби захищаючи права Данилка та Василька, просто захоплять Галичину та на декілька шматків розділять її між собою. За таких обставин, трішки вичекавши молоді Данило та Василько розуміють, що прийшов їхній час і починають збирати до купи землі, якими колись володів їхній батько. Так спочатку Данило утверджується на Волині а трохи згодом повертає собі містечко Галич та частину Галичини, здобуває Київ, а після переможної битви під Ярославом повертає собі всю Галичину. Аби утримати величезну територію – по її кордонах споруджує кілька добре укріплених фортець, серед яких і Львівську, названу на честь сина Лева. Для заселення нових міських осередків мудрий дипломат запрошує ремісників та купців із Німеччини, Польші, а також із усієї Русі. Багатонаціональний характер галицьких міст посилюється великими вірменськими та єврейськими общинами, що із занепадом Києва ідуть сюди на Захід. Саме Львів за велінням Данила будується на межі Галицького та Бельського князівств, на схід від Перемишля. Відтак нове місто засновують на стику кордонів та на перехресті двох важливих шляхів – з Галиччя у Белз та з Перемишля на Київ. Ймовірно за замислом засновників Львів мав перебрати на себе якнайбільше адміністративно-політичних та економ омічних функцій старих княжих столиць, з їхнім невизначеним чи навіть ворожим до Романовичів боярством, аби максимально послабити їх значення. Значною мірою поставленої мети Данило таки досягнув – Галич і Перемишль княжими столицями більше ніколи не стають, і лише Белз на нетривалий період зможе повернути собі цей статус у Литовсько-Мазовецьку добу.

Львів. Високий Замок

Львів. Високий Замок

Замкова Гора, район теперішньої вулиці Підзамчата, правий берег Полтви. Це три основоположні місця, звідки іймовірніше міг піти Львів. Усі відзнайдені поселення віднесені до однакових часових рамок. Відтак з впевненістю стверджувати, що місто пішло від якоїсь точно визначеної місцини ніхто не може. На рештки найстарішого, суто давньослов’янського житла на території Львова історики натрапляють під час розкопок, що велися неподалік театру Марії Заньковецької. Воно знаходиться на глибині близько п’яти метрів та зберігає залишки дерев’яних плах та сліди від стовпів по кутках, що свідчать про притаманну слов’янам каркасно-стовпову конструкцію. Місце для спорудження домівок далекі предки львів’ян вибирали не випадково, адже якщо поглянути на ландшафт, що пролягав тут у ті часи, видно, що у порівнянні з іншими ділянками, територія справді мала низку переваг. Серед них – захищеність від вітрів з півночі та сходу, та доступ до питної води, джерело якої витікало з під самісінької Замкової гори. Також рукою подати до стратегічно важливої для людей річки Полтви, береги якої пролягали буквально у декількох метрах від поселення. Своєрідністю ранніх слов’янських поселень було те, що вони ніколи не розташовувались поодинці, а споруджувались своєрідними гніздами. Свідчення цього – ще одна знахідка, що знаходилась по сусідству з першою. У 1992 році поблизу театру Марії Заньковецької археологи знаходять ще рештки будівель та матеріалів, що відносяться до пори, так званої Черняхівської культури. Здебільшого це стійкі до впливу часу уламки керамічних глечиків із своєрідним орнаментом. Натомість на території самої Замкової гори знаходились споруди, які служили для людей тимчасовим сховищем, а не місцем постійного проживання. Про це свідчать відсутність речей домашнього вжитку і велика кількість елементів оборонного характеру, ровів та частоколів. Власне, таке розташування для Львова не є унікальним, усі ранні середньовічні поселення теж будувалися довкола гір та горбів, на них вибудовувались форпости, вежі та сторожові пункти. А житлові та торгово-ремісничі райони, навпаки, споруджувалися на рівнинній місцевості. У той час коли Львів та його околиці активно розвиваються, король Данило залишає місто на повноваження свого сина Лева, а сам вирушає у Сарай – столицю хана Батия на Волзі. Там йому зверхньо вручають кубок з кумисом. Пий, мовляв, ти тепер один з нас. Проте, подорож туди можна все-таки вважати вдалою, принаймні звідти Данило повертається живим. Повернувшись додому Данило Галицький добре розуміє, що уникнути сутичок із грізним монголо-татарським ігом йому таки не вдасться. Відтак одразу починає шукати собі надійного союзника. У результаті звертається за допомогою до Папи Інокентія IV, аби той допоміг зібрати військо на хрестовий похід проти загарбників. За це погоджується передати частину своїх володінь під церковну юрисдикцію Риму. Аби зі своєї сторони заохотити нового союзника Ватикан іде на несподіване рішення – на Бузі дорогочинний посланець Папи вручає Данилові корону і той стає першим королем на Галицько-Волинських землях. Врученням корони Папа Римський засвідчує свою повагу, але жодної іншої реальної допомоги від Ватикану король Данило так і не дочікується. Відтак у 1259 році, коли величезна монголо-татарська орда приходить на Галичину, Данило зустрічає її наодинці. Розуміючи, що сили далеко нерівні, він виконує ультиматум хана і руйнує оборонні споруди міста, які ще декілька років тому так наполегливо зводив. Проте, тоді похилий воєвода не знає, що насправді руйнація міста стає лишень початком його історії.

Схоже розповідь про те, що на заході живуть краще, ознака не лише нашого часу. На Європу рівнялися ще за часів Київської Русі, а її керманичі пішли на небачений крок і дозволили німецьким колоністам жити за власними законами. Такого привілею окрім Львова невдовзі почали вимагати і мешканці інших містечок Русі, мовляв, чим ми гірші.

Казимир ІІІ

Казимир ІІІ

На початку XIV століття Галицько-Волинські землі стали заручником боротьби своїх найближчих сусідів – Польщі, Угорщини та Литви. Аби здобути такий ласий шматок їхні війська поламали одне об одного не один спис. Проте невдовзі ослаблена Литва, потерпівши поразку у війні з хрестоносцями в суперечці за багату Русь з марафону вибула. Іншого супротивника, угорське королівство, польський король Казимир III нейтралізував тим, що пообіцяв віддати частину земель Галицько-Волинського князівства у її користування. Сам же очільник Польщі плани заволодіти цією територією не покинув і, вибравши сприятливий момент у 1349 році разом із військом вирушив на Галичину, де подолавши опір населення захопив княже місто Лева. На здобутій перемозі Казимир не зупинився, уже невдовзі польські королівські стяги було піднято над Галичем, Холмом, Белзом, Володимиром та Берестям. Приєднавши Галичину до своїх володінь Казимир ІІІ відкриває дорогу німецьким колоністам, які осідають перед усім у великих містах, таких як Львів, де і складають кістяк патриціату. Про тотальне заселення міста німцями говорить те, що навіть досі в офіційній юриспруденції збереглася низка назв – клепарів, замарстинів, кульпарків. Вплив німецьких колоністів у Львові XIV – XV століть був наскільки потужним, що в тодішніх офіційних документах  навіть почали вживати німецьку мову. А сама назва міста часто подавалася на німецький кшталт – Лемберг. Проте апогеєм німецької колонізації стає зовсім інше – 17 червня 1356 року Казимир ІІІ приймає безпрецедентне рішення і надає місту Магдебургзьке право – документ, який надає право городянам жити без волі феодала та правити на власний розсуд.

Повітря міста робить людину вільною – говорили у середньовічній Європі. І недаремно, адже на особисту свободу там міг розраховувати навіть звичайний селянин, який лишень тимчасово проживав у місті. А волю корінного городянина обмежувала хіба що сплата податків та повинності на користь міста, а отже, і на свою теж. Одразу ж після запровадження Магдебургзького права у Львові відбуваються докорінні зміни. Насамперед це стосується органів влади, так міський магістрат почав ділитися на раду та лаву. Якщо лава здебільшого виконувала судові функції, то рада суто адміністративні, в компетенції яких входили поліційні функції по догляду за містом, розподілення міських земель та здачу в оренду міського майна, а також встановлення мита та таксу на споживчі товари. Про обов’язки ради один із тодішніх міських правників казав: «Обов’язком ради і бургомістрів є принаймні раз на тиждень, або завжди в разі необхідності збиратися до ратуші, аби радитися про добро громади та запобігати шкодам; залагоджувати і розшукувати всілякі суперечки; вишукувати способи, щоб їжа й напої в місті не були дорогими, а перекупників, які порушують розпорядження радців та їхні спільні ухвали – карати, оскільки через те велика дорожнеча буває… крім цього вони мають наглядати за пекарями, різниками й шинкарями, запобігаючи ошуканствам у мірах та вагах під час продажу їжі, напоїв та інших товарів…». Також важливою функцією ради була опікунська, коли радці отримували шефство над сиротами та бідняками. За Магдебургзьким правом до ради радці вибиралися за чіткою схемою, щоправда за виконання своїх обов’язків вони не отримували жодної платні, але як компенсація, були звільнені від сплати будь-яких податків, які на той час складали таки чималенькі суми. Також на свята усі без винятку радники отримували коштовні подарунки, найчастіше провізією. Члени ради засідали постійно в певні дні тижня, головуючий між ними називався проконсул, президент чи бурмистр. Скажімо у Львові було три проконсули, які виконували свої обов’язки по черзі, адже за спеціальним положенням рік розподілявся на чотири частини, впродовж яких бурмистри по черзі головували у раді. В кінці року кожен з них мав подати перед радцями звіт щодо витрачених коштів та проведених робіт.

Собор св. Юра у Львові

Собор св. Юра у Львові

Натомість лаву очолював віт, він обирався з поміж найбільш відомих та заможних городян міста і символом своєї влади мав срібний скіпетр. Першим вітом Львова став Андреас Зомерштальн. Неподалік від Львова він побудував власну садибу, яку німці називали замарштейнгоф, згодом ця назва трансформувалася у Замарстинів. Під владою віта перебувала лава – судовий орган міста. За нормами магдебурзького права лавником обиралися довічно і ним міг стати практично кожний мешканець міста, що мав двадцять один рік. Проте за тодішніми приписами цю посаду не могла обійняти жінка, чоловік не сповна розуму, німий, глухий, сліпий, проклятий, відступник від Християнської віри, єврей чи незаконно народжений. До компетенції лави входило проводити слідство, складати заповіти та ділити майно померлого, а також вирішувати інші побутові питання. Судова влада у Львові мала найбільше повноважень серед усіх інших українських міст. Наприклад Владислав ІІІ дав право на те, аби ловити по всій руській землі убивць та злодіїв, і судити та карати їх тут, у місті. До прикладу таке право польський Краків отримав значно пізніше.

Такий устрій, судячи з документів, мешканцям міста та навколишніх сіл подобався, бо у Львові діяла сувора, але справедлива система судочинства. Бувало так, що до міських судів зверталися пани, що розшукували селян втікачів, але якщо у місті панувало магдебурзьке право вони поверталися нічим. Бувало що віт замість того, аби повернути втікачів, наказував міщанам озброїтись та вигнати з міста панських слуг. Свобода громадянина зовсім не означала вседозволеності. Найбільше мешканці міста відчували це на власному гаманці, адже тоді платити доводилося буквально за все – житло, проїзд шляхами та дорогами, переправами та мостами. Найбільше платили мешканці тих будинків, які виходили на торгівельні площі та ярмарки. Попри великі податки навіть у найбідніших жителів міста була можливість розбагатіти. Особливо це стосувалося торгівлі, що була вигідна як майстрам, ремісникам так і міській скарбниці, до якої надходило ярмаркове мито. Ярмарки тривали по кілька тижнів і в різні пори року так, аби ніколи не збігатися за часом з великими торговими днями у інших містах.

Цікаво, що громадянином міста могла стати будь-яка повнолітня особа, проте для цього вона мала переконати раду, що є закононародженою, пристойної поведінки та є християнином. Для підкріплення цього, охочий стати львів’янином, також має показати рекомендаційні листи, які видавалися канцелярією того міста чи села звідки він прибув до Львова. Міцно прижившись тут магдебурзьке право згодом було прийняте і в інших містах – Галичі, Кам’янці-Подільському, Городку, Теребовлі, Самборі, Луцьку тощо. Лише через століття у 1494 році на західний манер стали жити і у Києві. Проте повне магдебурзьке право з перелічених міст діяло лише у Львові, Кам’янці та Києві. В інших містах діяли обмеження на користь польських та німецьких інтересів. А невдовзі право на самоврядування скасували і у самому місті Лева.

Владислав Опольський. Львів

Владислав Опольський

У 1370 році для Львова наступає ще один переломний період, помирає польський король Казимир ІІІ, з яким тісно пов’язана історія міста початку XIV століття. Відтак відповідно до угод, підписаних між Угорщиною та Польщею, королем Польщі, а відповідно і усієї Галицької землі стає король Людовік Анжуйський. Відтак, добре налагоджене життя міста знову зазнає низки змін. Зійшовши на трон Людовик Анжуйський перш за все затверджує уже існуючі привілеї міста на магдебурзьке право. На такий крок угорський король йде суто для того аби заручитися підтримкою потужного львівського патриціату. Попри те він зберігає лише основні положення прав на самоврядування, решта законів таки зазнають змін. Так, відстоюючи економічні інтереси своєї держави, Людовік перш за все застерігає, що тепер вільний доступ до Львова та інших міст Русі матимуть не лишень польські, а й угорські купці. Натомість дорогу до міста мають забути торгівці з Чехії, Моравії та Прусії. Право складу, тобто обов’язок купців з інших міст виставляти свої товари на продаж Людовік взагалі обмежує лишень чотирнадцятиденним терміном. Також, аби нарешті юридично відокремити руське королівство від Польщі та остаточно включити його до складу Угорщини новий володар передає Галичину на довічне користування Владиславу Опольському – онімеченому князю із Сілезії. Ще тоді Владиславові Опольському приписували велике зацікавлення містом Лева. Принаймні, його сучасники стверджували, що тут, далеко від угорського двору, його можна було побачити значно частіше аніж попередника Казимира ІІІ. Причому Владислав основну увагу приділяв саме економічному розвитку міста. Першим безпрецедентним кроком, який зробив Владислав Опольський у Львові став надання у користування міській громаді міста дві з половиною тисячі гектарів земельного наділу. До прикладу, тоді сама площа міста, обмежена оборонними мурами, мала лишень п’ять гектарів. Разом з тим новий намісник скасовує і низку привілеїв, якими до того часу користувалися багаті та відомі городяни. Скажімо, він дав вказівку, що кожна духовна особа в разі купівлі будинку на якому тяжіють повинності для міста, має їх обов’язково виконувати. У той час місцеві радці отримали право вибирати віта, а торунські купці як і раніше могли ввозити у Львів та продавати свій крам, такого права до появи Опольського вони просто не мали. Аби підкреслити статус руського князівства новий князь навіть починає карбувати свої монети – срібні руські гроші, так звані грошики. Цікаво, що він так поспішав засвідчити своє володарювання, що монетний двір навіть не встигав виконувати замовлення і в першій партії грошей було використано зображення реверсу, що використовувалось ще за часів Казимира ІІІ. Навіть монетами він підкреслює незалежність Русі і подає на них зображення лишень Галичини та Львова, і натомість, жодного натяку про підпорядкування своїх земель Угорщині. Також досі не знайдено ніякого документального підтвердження про сплату князем Владиславом податків до скарбниці угорського королівства. Очевидно, навіть у цій галузі він проводив самостійну політику і по при статус підданого королю прагнув бути від нього повністю незалежним. Це відзначає навіть історик Михайло Грушевський, який пише: «У Владиславі Галичина мала ще раз – вже в останній – свого осібного князя; панував він тут як володар на повнім княжім праві, хоч під зверхністю угорського короля, як його васал…». Ще одна риса панування Опольського, це на нього припадає утвердження на Галичині латинських церковних структур. Отримавши у 1375 році булло від Папи Римського Григорія ХІ він проголошує тут Галицьку Римо-католицьку архідієцезію та надає цій церковній структурі багаті маєтки з окремою кам’яницею у Львові. Причому латинники користувалися не тільки покровительством і матеріальною підтримкою тодішньої влади, але й мали за собою офіційно закріплений за собою статус державної релігії. Свій вплив вони здебільшого поширювали через колонізацію місцевого населення. У той час, як ця гілка розвивалася, для вірян східного обряду галицької єпархії навпаки, прийшли важкі часи. Так після повторної ліквідації метрополії вони майже півтора століття взагалі не мали власного єпископа.

Еволюцію міста дуже добре відображають численні храми та церкви, адже впродовж другої половини чотирнадцятого століття поряд з візантійською релігійною культурою тут активно починає розвиватись і латинська, що на той час була панівною майже в усіх країнах західної та центральної Європи. Відтак впродовж наступних століть Львів стає не лише основним джерелом її поширення на Україні, а й основним центром розвитку у цій частині Європи. По при зміни у побуті, економіці та релігії реформи Владислава Опольського торкаються і галицького війська. Насамперед це стосується місцевого боярства, що при новому володарі отримую значно важчі повинності ніж, скажімо, у сусідній Польщі. Так, аби бути готовими до війни бояри зобов’язані не змінювати місця свого проживання, не продавати без відома короля свої маєтки та без будь-якої винагороди ходити у військові походи. І це при тому, що у Польщі король місцевій шляхті платив за це чималі кошти. При формуванні війська Опольський застосовував досвід свого попередника короля Казимира ІІІ. Кожен великий землевласник на випадок війни мав привести із собою ще чотирьох вояків із добрими кіньми аби перенести довгий похід. Вони відповідали за зброю і при її втраті мали відшкодувати усе майно. Натомість князь мав певні зобов’язання і зі своєї сторони. Якби хтось із військових потрапив у полон, він мав викупити його власними грішми. У 1378 році Владислав Опольський вкотре стає заручником великої геополітики. Людовік Анжуйський призначає його намісником Польщі і, аби уникнути об’єднання в одних руках управління двома державами, наказує князю поміняти Львів на Добжинські землі. Проте ненадовго…

Зі смертю Людовіка ситуація знову міняється, його дочка Марія стає королевою Угорщини, а молодша Ядвіга очолює трон у Польщі. Відтак нова влада не припадає до душі частині угорських магнатів, що виступають проти Марії. Це одразу похитнуло позиції угорців не тільки у Львові, а й у всьому галицькому краї. Невідомо, чи за дорученням Марії, чи з власної ініціативи, але Владислав Опольський повертається до Львова та знову стає князем усієї Русі. Тоді ж місто намагається захопити Польща, яка у 1387 році направляє туди свої війська. З ними до міста Лева краківський уряд відсилає і королеву Ядвігу, їй за кілька днів має виповнитись лишень тринадцять років. Та незважаючи на юний вік саме вона має взяти владу у свої руки на Галичині. Цікаво, але робити супротив Польщі ні патриціат великих міст, ні позбавлене політичної волі боярство не хоче. Розуміючи це Владислав Опольський спеціальною грамотою передає руську землю чеському королю Вацлаву, що на той час вважався опікуном угорців. Проте цей жест був суто символічним. Ослаблена Угорщина обмежилась лише дипломатичними протестами і вже невдовзі уся Русь повністю перейшла під порядкування Польському королівству. Тоді у Львові ніхто не міг передбачити, що прихід Польщі – це не чергова зміна монархії, до якої тут так звикли, а початок нової історії у житті центральної Європи, який триватиме майже чотири століття та матиме колосальний вплив на життя місцевого населення. Бо хоч угорські королі і вважали себе законними власниками на цій землі, реальна влада вже давно належала польським воєводам.

На початку XV століття Львів нагадував справжню торгівельну Мекку, де можна було придбати найрізноманітніший крам, від хутра з Угорщини до перських килимів і доброго грецького вина. З середини XIV століття основним місцем торгівлі у Львові стає центральна площа міста, яка і досі має відповідну назву – Ринок. Саме тут з північного боку стояли крамниці багатих купців, а по всій площі – ятки крамарів та ремісників. Щотижневі торги на ринку традиційно проходили у середу та п’ятницю. Також двічі на рік у центрі міста проводилися ярмарки, які тривали по два тижні і збирали купців чи не з усієї Європи та Азії. А найбільше греків, турків, вірмен, німців та італійців. Аби привабити місцевих та іноземних торгівців міська влада під час ярмаркових днів навіть скасовувала проїзне і частково торгівельне мито. В інші дні діяльність купців регламентували суворі правила. Так, вони мали пересуватися лишень чітко визначеними шляхами, що пролягали через митні застави та справно сплачувати податок. В іншому разі порушників ловили, а все їхнє майно арештовували. Більш лояльніше тамтешні закони ставилися до місцевих купців. Так у 1425 році король Владислав ІІ видав грамоту, що надавала їм право безмитного проїзду по всій території країни. Десять років перед тим він заснував у Львові величезну вагу, що давала можливість зважувати цілі вози з крамом. Це і не дивно, адже з історії відомо, що лишень одного разу купець завіз до міста сорок один мішок червоного перцю, їх вага складала близько трьох тон. Окрім високих податків купці потерпали від свавілля феодалів та їх слуг, а також татарів, які частенько нападали на них в дорозі та могли не тільки пограбувати, але й убити. Відтак, за для безпеки вони об’єднувались у великі групи – каравани, і навіть за певну плату приставали до посольств, дипломатичних кур’єрів, церковних вельмож, що подорожували торговельними шляхами. Найчастіше товари перевозилися возами, які в залежності від завантаження впрягали від одного до восьми коней. Вони рухалися зі швидкістю лише 30-50 кілометрів на добу. Ті ж купецькі валки, що були запряжені волами долали на добу не більше 20 кілометрів. Відтак, скажімо, щоб дістатися зі Львова до Константинополя навіть за найсприятливіших обставин купці мали затратити близько двох місяців. Повернення каравану вважалося святом, про яке на повний голос повідомляли гінці. Така реакція була закономірною, тому що подорож у чужі країни прирівнювалася до воєнного походу і вважалася справою особистої доблесті. Аби знайти спільну мову з чужеземцями, які з усіх куточків світу линуть з крамом до Львова, у місті навіть засновують спеціальний відділ перекладачів, у якому працює дванадцять осіб. Переважно це вірмени, які вільно володіють турецькою, перською та грецькою мовами. Згідно з львівськими правилами торгівлі кожен приїжджий купець обов’язково мав звернутися до перекладача, оголосити про привезені товари та дати перелік того краму, що планує придбати. Ігнорування цієї процедури також загрожувало конфіскацією майна. Тут же проінформований посередник подавав відомості про завезений крам місцевим купцям, які і вирішували що і де хочуть купити. Окрім посередників купецький стан складався ще з двох. До першого належали найбагатші купці, які мали на площі Ринок власний базар із великими крамницями, що переходили у спадок та могли продаватися. До другої категорії входили теж не менш заможні люди, проте їхня торгівля обмежувалася певними видами товару та могла бути лише роздрібною. Також ці купці мали право споруджувати на площі Ринок власні будинки. Щоправда кам’яниці могли мати не більш ніж по три вікна на фасаді і більше використовувались не під житло, а під майстерні, крамниці або просто задля реклами. Це робилося для того, аби всі торгівці мали рівні можливості. Ринок валюти в той час до кінця не був сформований і по ньому курсували різні грошові одиниці, але у своїх торгівельних операціях купці вдавалися до кількох форм розрахунку. Найпростішою була грошова. Проте коли монет не вистачало то купці застосовували комбіновану – дефіцит грошей компенсовували товаром. Були популярними і суто бартерні операції. Якщо ж бракувало і грошей і товару, купці брали або віддавали свій крам у кредит. Особа, яка отримувала товар через позику писала боргову розписку, де чітко вказувала суму кредиту та терміни його погашення, залишаючи при цьому у заставу цінні речі. Коли боржник погано розраховувався справа доходила до суду і тоді у нього могли конфіскувати усе майно. Цікаво, що таким бізнесом тоді займалися навіть монастирі та адміністрації католицького єпископства. Здебільшого вони давали кредит під вісім відсотків річних. Також лихварством займалися багаті купці, а серед ремісників найчастіше різники, кушніри та золотарі. Під найвищі відсотки позичали гроші євреї – щонайменше 50 відсотків річних. Окремі купці встигли заробити у Львові просто величезне багатство. Скажімо, один з них Христофор Бернатович досягнув таких статків, що навіть сам польський король Владислав IV звернувся до нього аби позичити сто тисяч дукатів.

Костянтин Корнякт. Львів

Костянтин Корнякт

Не менш заможнім від нього був грек Костянтин Корнякт, який осів у Львові і завдяки своєму багатству залишив згадку про себе і понині. Основним джерелом прибутку Костянтина Корнякта було вино, яке він постачав у місто з Константинополя і Криту. Торгівля хмільним напоєм була настільки вигідною, що вже невдовзі купець майже закинув цей бізнес і почав заробляти на видачі відсоткових позик, які у нього брали не тільки купці але і міська влада. Будучи засновником Успенського братства він не шкодував коштів на цю організацію, що боронила православ’я від католицизму. Зокрема ввійшов у історію тим, що керуючись власними переконаннями фінансово підтримав спорудження дзвіниці та Успенської церкви, що і стало осередком православної віри у Львові. Так за шість років завдяки йому у місті спорудили найвищу на той час в Україні 66 метрову вежу, що навіки була охрещена ім’ям її фундатора. Львів з кожним роком все більше і більше перетворювався на величезний барвистий ярмарок, де, здавалося б, можна було придбати усі дари світу.

Гарячого червневого дня 1527 року у Львові спалахує величезна пожежа, що менш ніж за добу буквально дощенту знищує усе місто. Полум’я виникає на одній із броварень і, перекидаючись з даху на дах за мить обіймає усе місто. Від так на ранок наступного дня серед згарища виднілась лише споруда ратуші та ще один будинок, який був виготовлений з каменю. Полум’я було настільки сильним, що знищило не тільки дерев’яні будинки, а й частково пошкодило кам’яниці, а на храмах поплавило церковні дзвони. Аби зупинити його гарматники з оборонних мурів та веж спеціально збивали верхні дерев’яні поверхи, по яким і поширювався вогонь. Проте це не допомогло. Такі страшні наслідки пожежа мала тому, що у той час майже всі будинки в місті були дерев’яними та зведеними у готичному стилі. Відтак, аби таке лихо більше не повторилося, того ж року влітку польський король Сигізмунд І видає два привілеї згідно з якими заборонялося надалі споруджувати будинки з ганками та іншими прибудовами. А також звільняє всіх мешканців міста від усяких податків терміном на двадцять років.

Після пожежі Львів поступово начинає відбудовуватись. Проте нові будинки зводять уже не в готичному стилі та дерева, як було раніше. Сюди приходить нове архітектурне віяння, яке до міста приносять італійські майстри. Особливо активним був майстер, якого у Львові називали Петром Красовським. Він насамперед відомий, як автор дзвіниць вірменського собору та Успенської церкви, а також Чорної кам’яниці на площі Ринок, що є унікальною пам’яткою ренесансної архітектури. Відомо, що її першим власником був якийсь Андрій із Києва, тому деякий час кам’яницю називали Київською. Згодом у XVII столітті будинок придбав місцевий лікар, який відкрив там аптеку. Свою назву чорна кам’яниця отримала через свинцеві білила, які наносилися на фасад, як грунтівка під фарби. Згодом під дією повітря вони окислювалися і утворювався стійкий чорний колір, який надалі підтримувався уже штучно. Проте у народі побутувала легенда про те, що чорний колір отримався від втирання у фасад шкірок грецьких горіхів. Із Чорною кам’яницею межує палац Корнякта – колишнє помешкання найбагатшого громадянина міста. Його у 1580 році спорудив італійський архітектор Петро Барбон, який втілив архітектурні віяння, що панували на той час у Європі. Особливо це стосується внутрішнього подвір’я, що є дуже схожим з типовими двориками Флоренції та Риму. Його ренесансний стиль підкреслюють витончені лоджії, скульптури, колони та аркади. Зараз Італійський дворик відкритий для туристів, як музей. Окрім того там працює кав’ярня, де завжди можна випити філіжанку смачної львівської кави. Атмосферу середньовічного Львова доповнює і прангер – ганебний стовп, який розташований у самісінькому центрі Італійського дворику. Саме за його допомогою у давнину виконували покарання над злочинцями.

Успенська_церква

Успенська церква у Львові

Проте ядром найкращого ренесансного ансамблю Львова без сумніву залишається Успенська церква, вежа Корнякта та каплиця трьох Святителів. Побудований Успенський храм уже мав трьох попередників. Так існує версія, що перша Успенська церква могла існувати ще за княжих часів і була спалена під час нападу на Львів польських феодалів. Другий мурований храм, що вперше згадується у 1421 році, проіснував до великої пожежі 1527 року. Відтак згодом за його відбудову береться італійський майстер Павло Римлянин. Проте злий фатум і тут переслідує святиню. Нова церква стоїть недовго і також гине у великій пожежі 1571 року. Зрештою, 30 років потому після освячення каплиці Трьох Святителів Успенське братство береться за побудову четвертої церкви, яка власне і збереглася донині. Структура церкви виконана у стилі італійського ренесансу але на основі українських традицій будівництва. До неї з північної сторони примикає каплиця трьох святителів, що була побудована, як усипальниця для роду Корняктів, а поруч стоїть і сама вежа Корнякта, вибудувана, як церковна дзвіниця на кошти цього ж купця. Споруда вражає не тільки своєю архітектурою але і розмірами, бо має висоту 66 метрів і колись була найвищою спорудою у всій Україні. Також за проектами Павла Римлянина у місті споруджено костел бенедикток, каплиця кампіанів та монастир бернардинів.

Ще однією архітектурною пам’яткою тих часів є каплиця Боїмів, яку збудували на кошти угорського купця Георгія Боїма. Він розбагатів на торгівлі вином і саме так вирішив увіковічнити себе та родину. Досі під склом тут можна знайти навіть оригінальні портрети купця та його дружини Ядвіги. Гідною суперницею каплиці Боїмів є каплиця Кампіанів. Вона побудована на замовлення жорстокого і ненависного городянам міста – бурмистра Мартіна Кампіана. Успадкувавши величезні статки батька, він відзначився тим, що давав місту під заставу землі грошові позики. І згодом, коли міська влада не могла їх віддати, на цьому збагачувався. Зрештою критична маса боргів змусила радців ввести Кампіана до міського уряду. Він одразу ж розпочинає бурхливу господарську діяльність – аби зекономити, долучає до важких будівельних робіт волоцюг та безпритульних, які шукали захист у місті. Навіть каміння, яке релігійні міщани привезли і обтесали для спорудження Волоської церкви, Мартін Кампіан у 1627 році силоміць реквізував для будівництва родинної каплиці, що мала затьмарити сусідній гробівець родини Боїмів.

Іван Федоров. Львів

Іван Федоров. Львів

15 лютого 1574 року у Львові стається подія, яка має вплив не лишень на життя міста, а й цілої України. Через рік кропіткої праці тут побачила світ перша в Україні друкована книжка, яка видана уродженцем Росії Іваном Федоровим. На той час це справжній шедевр друкарської справи з великою кількістю ілюстрацій, двома кольорами – чорним та червоним, та майже трьомастами сторінок. Іван Федоров – унікальна особистість, на долю якого випало чимало славетних і трагічних подій. Його приймали відомі європейські монархи і в той же час він пережив повне банкрутство і судилище над собою. Але то вже окрема історія. Колись, ніби пророкуючи свою долю, він написав: «Як Апостол хвалиться горем, горе спричиняє терпіння, терпіння – надію, а надія не обмане».

екскурсії Львів, екскурсії по Львову, Львів екскурсії, екскурсії по Україні, екскурсії Львовом, екскурсії у Львові,