Легендарні замки України

Мандруючи Україною, кожен подорожній коли небудь та й наткнеться на руїни, що приховують події сивої давнини. Історична спадщина нашого краю дуже тісно пов’язана з будівництвом оборонних укріплень, котрі зводились у продовж століть. Наукові джерела засвідчують, що свого часу на території нашої держави було споруджено понад п’ять тисяч найрізноманітніших фортифікацій, і лише 116 твердинь, більшість з яких зруйновані, збереглись до нині. Проте, невблаганний час, а понад усе, людська байдужість, завершують те, чого не вдалось здійснити численним завойовникам. Кам’яні щити України невпинно зникають з лиця землі.

Повертаючись з далеких країв ми з захопленням розповідаємо про заморські чудеса, котрі бачили на власні очі. Та мало кому відомо, що варто тільки вийти за поріг власного дому і перед нами відкриються дива рідної землі, про які нам так мало відомо. Що волинський князь Вітовт Великий за стінами Луцького замку скликав перший європейський самміт, а Мукачівський Паланок оберігала жінка-воїн. Що Хотинська фортеця врятувала західну Європу від турецьких загарбників, а замок в Ужгороді налічує понад тисячоліття.

Якщо торкнутися цих каменів не тілом, а душею, то попри вселенські закони щезне завіса століть, оголюючи таємниці минувщини. Прислухайтесь до мовчазних свідків буремних літ і вашому здивуванню не буде меж. Кожна цеглина здасться красномовнішою за будь-якого оратора. Фортифікаційні споруди України – це кам’яний літопис, який розповість чимало захоплюючих історій кожному, хто забажає його почути.

Тисячолітня історія України сповнена війн, навал, збройних конфліктів. Це закономірний наслідок розташування нашої країни на роздоріжжі Європи і Азії. Українські землі слугували своєрідним мостом між сходом і заходом, а кам’яні твердині були головними спорудами у забудові міст і містечок. Вони перші відбивали ворожі напади і останні підкорялися завойовникам. Наш народ був вимушений зводити замки на своїх етнічних теренах, не захищених від чужинців жодними природніми перешкодами.

Без перебільшення можна сказати, що від рівня обороноспроможності древніх фортець залежала доля усіх довколішніх поселень, життя чи смерть їхніх мешканців.

Замковый мост. Кам`янець-Подільський.

Кам’янець-Подільська фортеця

Існує безліч гіпотез про виникнення Кам’янець-Подільської фортеці. Одні історики вбачають дакоримський слід часів імператора Трояна, інші – давньоруський. Та незважаючи на суперечки учених мужів, що вперто відстоюють свою думку, Подільська твердиня не могла не виникнути саме в цьому місці, ніби навмисне створеному природою для оборони. Кам’янецька фортеця відіграла значущу роль в історії України, та й зрештою, усієї Європи. Літом 1240 року ординці хана Батия, онука великого Чінгісхана, стали облогою навколо Кам’янця. Стратегія Батия була простою, але дієвою. Чотири довгих місяці він водив своє дике військо степами, аж поки голод не затьмарував усі людські інстинкти його несамовитих кочівників. І тепер, зиркаючи голодними очицями з під кошлатих малахаїв, кожен з монголів знав – там, за дерев’яним частоколом, їх чекала жадана здобич, там їжа, багато їжі… Один помах руки великого кагана і монголо-татарські полчища кинулись у бій… Дике плем’я увірвалось за частокіл дерев’яних укріплень наче вогняний смерч. Їх гортанний бойовий клич «Гурак! Гурак!» був схожий на ревіння містичних тварюк з самого дна пекла. Кочівники, закутані в заяложені овечі шкури верхи на приземистих волохатих конячках, що своєю незвичною інохіддю нагадували велетенських собак, шугали мов блискавки, сіючи довкола смерть і наругу. Того фатального дня монгольський аркан позбавив волі багатьох мешканців древнього Кам’янця, яким вдалося вижити у кривавій різні.

Бранець, заточений до водопідйомного колеса, змушений був робити 5928 кроків щодня, аби ханські вояки не відчували потреби у холодній воді. За 19 років татарського полону цього б вистачило, щоб двічі обійти Землю. Тоді, літа 1240 року, вирізавши майже все населення містечка, монголо-татари запанують над Кам’янцем понад століття.

По смерті хана Батия монголо-татарське військо втратило свою непохитну цілістність. Численні нащадки могутнього хана погрязли в міжосібних чварах та боротьбу за владу. Орда душила себе власноруч. Ольгерд, великий князь литовський скористався такою слушною нагодою і 1363 року на Синіх водах, в околицях нинішнього Архангельська, що на Кіровоградщині, завдав монголо-татарам нищівної поразки. Кам’янець перейшов у володіння племінників великого князя. Гіркий досвід чужинського поневолення змушує братів Коріятовичів зводити у каньйоні Смотрича неприступну кам’яну твердиню. Впродовж 70 років фортеця переживає відродження і починає набувати свого неповторного вигляду завдяки пожертвам дрібних подільських шляхтичів і купців. Навіть країни середньовічної Європи, нажахані близькістю татарського сусідства, не жалкують коштів для якнайшвидшого возведення кам’яного щита Поділля. Страх перед ординським поневоленням дістався аж до Ватикану. Римський Папа пересилює свою непомірну пожадливість і за для власного спокою та безпеки надсилають на розбудову Кам’янця милостиню Святого Петра. Саме коштами Юлія ІІ була збудована знаменита Папська вежа, в якій тричі відбував ув’язнення легендарний ватажок селянського повстання Устим Кармалюк.

Тридцять чотири дні чекав Устим Кармалюк вироку, тридцять три ночі він благав усіх святих прискорити цю мить. Його душа, наперекір стражданням зраненого тіла, прагнула свободи. Варта вважвла, що після покарання у бранця не буде сили навіть ворухнутись, але вони не сподівались, що надлюдське бажання бути вільним виявиться сильнішим за усі перепони. Поранений у ногу під час перепалки з охороною, він усю осінь просидів прикутий до стовпа в одиночній камері Папської вежі, а після публічного покарання на Базарній площі, сто одним ударом батогом і нанесення клейма розпеченим залізом, Кармалюк був відправлений на вічну каторгу до Сибіру. Проте і цього разу йому вдалося втекти. Попри те, що Кармалюка було підступно вбито із засідки, помер легендарний ватажок вільною людиною.

Щойно збудована фортеця Коріятовичів у Кам’янець-Подільському опинилася під загрозою збройного протистояння литовських князів. Кожен з п’яти братів прагнув володіти прибутковим замком одноосібно. Князь Федір Коріятович, чинний господар Кам’янця, котрий міг його позбутися під час міжусобиці, звернувся по військову допомогу до свого далекого родича, угорського короля Сігізмунда. Військо Сігізмунд дати не зміг, натомість запросив його до своїх земель на Закарпатті. Федір Коріятович, зважаючи на безвихідну ситуацію, погодився і перебрався через гори, аби зайнятися вже звичною справою – будівництвом оборонних споруд.

Середньовічний зaмок у Мукaчевому нa ЗaкaрпaттіЗамок Паланок

Він уподобав сімдесяти метровий вулканічний пагорб у Мукачеві, на якому ще з давньоруських часів стояло укріплення. Воно одне з небагатьох, яке монголо-татари, навіть не намагалися здобути. На місці древніх бастіонів Коріятович звів десятиметрові стіни товщиною 5 метрів, потужні вежі, колодязь, глибиною понад вісімдесят метрів та два резервуари для зберігання води на випадок довготривалої облоги. Проте не зупинився і на цьому… Навколо підніжжя гори князь Федір наказав вирити рів, що наповнювався водою з річки Латориці та поставити частокіл паланок. Чому саме це скромне укріплення дало назву величному замку? З тих часів твердиня у Мукачеві носить назву Паланок.

З часу заснування замок пережив безліч трансформацій, ворожих нападів, змінив багатьох власників. З його стінами пов’язано багато переказів та легенд. Та, мабуть, найцікавіша є історія про мужню жінку-воїна Ілону Зріні, що дала гідну відсіч нападникам у скрутні для легендарної фортеці часи. 10 Березня 1686 року австрійська армія під командуванням генерала Зігберта Гайстера розпочала облогу Мукачівського замку Паланок. Оборону замку очолила княгиня Ілона Зріні, вдова трансильванського князя Ференса Ракоци, мати двох неповнолітніх дітей. Ілона Зріні була жінкою у яку було неможливо не закохатись. Одного разу, коли вона вийшла на Західний бастіон оточеного ворогом замку, австрійський офіцер, який командував наступом, припинив атаку. Я проти красунь не воюю, промовив благородній лицар, вражений її красою. Кажуть, що за наказом командування його розстріляли. Віддамо належне Ілоні Зріні, у неї виявився справжній військовий талант. Паланок протримався сім місяців, укріплення не зазнали помітних ушкоджень, а гарнізон та цивільні мешканці все ще не вмирали з голоду. Австрійським військам у таборі біля підніжжя замку доводилося більш скрутно, тому облогу зняли. Це викликало справжню сенсацію у всій Європі! Небачена річ, щоб гарнізон під керівництвом жінки змусив відступити регулярну армію під проводом досвідчених полководців! Навіть турецький султан надіслав привітання Ілоні Зріні. Не мусульманці! Окрім того, жінці! Мукачівський Паланок під керівництвом мужньої княгині витримав ще дві безуспішні облоги, одна з яких тривала понад рік. Та зрештою значна перевага супротивника змусила жінку-воїна підписати капітуляцію. Ілона Зріні померла у вигнанні, вона не дожила кілька місяців до початку визвольної війни проти австрійських загарбників, яку очолив її син – Ференц ІІ Ракоці.

Хотин

Сильна фортеця, побудована з твердого каменю на березі Дністра. Вона має дві надмісні брами, під захистом яких стоїть укріплений монастир, що зветься Стефанівським. Замок надзвичайно великий, за його мурами аж 80 куполів, критих дранкою, та 60-70 домів, також під гонтом. Довкола ні городів, ні виноградників. За те є десь із 50 крамниць… Так описував побачене турецький мандрівник Евлія Челебі, коли 1657 року вперше опинився за мурами Хотина. Та на превеликий жаль, у ті часи на Хотинські стіни приходили не тільки милуватися кам’яною твердинею. Молодий, але амбітний султан Осман ІІ уклав план завоювання України, Польщі а згодом і центральної Європи. Щонайперше, потрібно було відкрити шлях до Галичини, та на заваді стояв Хотинський замок.

Наприкінці літа 1621 року на заклик короля Річі Посполитої Сігізмунда ІІІ під Хотином зібралося сорок тисяч війська гетьмана Петра Коношевича Сагайдачного і тридцять п’ять тисяч поляків та литовців, які протистояли турецько-татарській армії, що майже втричі перевищувала об’єднане військо. Другого вересня 1621 року головні сили турецької армії розпочали свій наступ. Ніхто з новобранців не відчував страху, радше цікавість, бо вони оце вперше стояли перед ворожими лавами, що грозовими хмарами насувалися на козацькі шикування по всьому фронту. Страх з’явився потім, після місяця тактичного протиборства, дев’яти відбитих штурмів та безлічі нічних вилазок у ворожий стан. 28 вересня султан Осман ІІ нарешті наважився дати вирішальний бій об’єднаним силам. Один з основних напрямків атаки був спрямований на козацький табір, однак туркам так і не вдалося прорвати оборону. Натомість Сагайдачний наказав своїм полкам перейти у контратаку, внаслідок чого противник відступив. Тоді під Хотином полягло 7400 поляків та литовців, 40000 турків, 6000 козаків. Упродовж всієї Хотинської битви козаки відігравали головну роль у знешкодженні турецьких атак. Жодного разу ворогу невдалося проникнути за укріплення запорізького війська. По закінченні тієї війни турки ще 50 років не потикалися до України, а увесь Західний світ зітхнув з полегшенням – шлях до серця Європи османським завойовникам було замкнено назавжди.

Ужгородський ЗамокУжгородський замок

Висока гора вулканічного походження, що височіє над річкою Уж, упродовж століть вабила своїм стратегічним розташуванням місцеві племена. Та й численні завойовники, котрі сунули до Європи, не оминали увагою ласий шматок на перехресті торгових шляхів, що так філіграмно вписувався у довколішній ландшафт. Сама природа потурбувалася про неприступність цього місця. Коли половецькі війська під проводом хана Кутеска 1086 року увірвалися на Закарпаття, захопити Унгварський замок ординцям не вдалося. Щоправда, фортеця переживала і важкі часи, бо монголо-татари таки досягли своєї мети. У 1241 та 1317 роках він був двічі зруйнований нащадками Чінгісхана. За свою тисячолітню історію споруда зазнала безліч змін і перебудов. Від найдавнішого протозамку до теперішніх часів збереглися лише частина фундаменту в підземеллі фортеці і подекуди давні карнизи з романським орнаментом. Та незважаючи на численні руйнації та реконструкції, що виникали внаслідок чергової зміни господарів, Ужгородська твердиня витримала удари долі. Вона щоразу повставала з попелу, наче міфічний Фенікс чи Ужгородський сокіл Турул – тотемний захисник Унгварського замку, що розпростер свої бронзові крила над кам’яним свідком буремних літ.

Із Ужгородським замком пов’язана моторошна і, водночас, романтична легенда. У 17 столітті замком володів капітан Другет. Слава про красу його доньки ширилася далеко за межі Закарпаття. У той час польські війська князя Любомирського смерчем проносилися краєм, підбираючись до Унгвара. До міста з таємною місією вирушив один польський шляхтич. Невідомо як так сталося, але юна донька Другета закохалася в поляка і видала йому всі замкові таємниці. Коли розлючений батько дізнався про зраду, він власноруч замурував її живцем у замкову стіну. Такою була кара за кохання нещасної дівчини до польського шляхтича. Ця бувальщина навіки вічні похована у древніх стінах разом із безталанною красунею. А нам залишається гадати – які ще таємниці ховають древні бастіони Унгварської фортеці, що мають тисячолітню історію.

Белгород-Днестровская крепостьБілгород-Дністровська фортеця

Біле місто Акерман, а нині Білгород-Дністровський, за всю свою славетну історію було і Офіусою, і Тірою, і Аклібо, і Читатє Абе, і Фегерваром. Та майже на всіх мовах у назвах так чи інакше фігурувало слово «білий». Збудована невідомими майстрами ще за часів панування молдавського князя Олександра Доброго, а можливо за генуезців чи ще раніше, місто-фортеця і досі велично стоїть над хвилями Дністровського лиману, що розбиваються об його стіни. Здавалося б за шістсот років ці хвилі повинні були підточити аж ніяк не твердий ракушняк, з якого збудовано твердиню, але вона гордо і незламно стоїть аж до нині.

Ядра на стіні, так званий тетраксес – фігура з 10 точок, які формують дев’ять правильних трикутників. Дехто вважає цю фігуру магічною, її використовували у своїх обрядах друїди, вона свого часу стала одним із символів масонської ложі. Це підтверджує думку багатьох істориків про те, що Білгород-Дністровську фортецю будували масони і незрозумілий сегмент було зведено спеціально для розміщення на ньому тетраксесу. Слід зазначити, що у 15 столітті масони не були таємним товариством. Це була гільдія каменярів та архітекторів, але вже тоді вони не були звичайними будівельниками. Вже від початку свого існування вільні каменярі надавали особливого статусу різноманітним символам, за переказами, займалися езотерикою і навіть магією. Тому різноманітні символи і знаки були їх своєрідними автографами. Існує й інше пояснення акерманському тетраксесу. Фахівці кажуть, що це просто один із різновидів сонячного годинника-календаря. Ще одним підтвердженням масонського сліду може слугувати табличка, знайдена в одній із башт «Майстер Федорко закінчив будівництво у 1440 році». Майстром у той час називали главу масонської ложі. На превеликий жаль, цей історичний артефакт був знищений нацистами під час Другої світової війни.

Білгород-Дністровська фортеця, як і багато інших середньовічних твердинь, також не залишилась без своєї красуні, нібито замурована у товщі древніх стін. За легендою князь Олександр Добрий вирушав у свій черговий похід, і його донька, красуня Тамара, попросила у батька грошей на будівництво храму в Білгороді. Батько не міг відмовити своїй донечці, видав кошти і вирушив на далеку війну. Яким же було його здивування, коли через кілька років, повернувшись з походу, замість очікуваного храму він побачив на березі лиману могутню фортецю. Не вагаючись, Олександр звелів брати її штурмом. Виявилося, що донечка на таткові гроші збудувала фортецю і зі своїми прибічниками-розбишаками грабувала з неї купців. Край розорився, крамарі боялися їхати до Білгорода, а перекази про розбійницю Тамару з острахом переказували з уст в уста. Батько, дізнавшись усю правду, звелів замурувати Тамару в одній з башт фортеці і наклав на неї своє прокляття! Це місто можна вважати по праву одним з найстарішим містом на теренах України. Воно існувало ще в IV столітті до нашої ери. Але часті напади завойовників знищили поліс. Спочатку місто зруйнували готи, їх чорну справу завершили гуни, а після греків на цьому місці мешкали інші племена і народи. Османська імперія зробила Акерман одним із своїх опорних пунктів на Півночі. Місто стало об’єктом нескінченних нападів з боку Запорізьких козаків. Його неодноразово намагалися здобути відомі козацькі отамани. Серед них Григорій Лобода, Северин Наливайко, Іван Сулима, Іван Сірко, Семен Палій. Не залишали у спокої місто і поляки з молдаванами, і васали Туреччини – кримські татари. Акерман часто був їхнім місцем дислокації під час походів, а кримський хан Іслам Гірей ІІ навіть помер у Білгородській фортеці і був похований у мечеті, від якої нині лише залишився мінарет.

У Білгород-Дністровській фортеці є вежа, що одночасно зветься і Дівочою, і Овідієвою. За іронією долі одна і та ж сама споруда названа на честь міфічної розбійниці Тамари і великого античного філософа. Яким чином ім’я поета пов’язана з древнею твердинею достеменно невідомо нікому, а суперечки про перебування Публія Овідія Назона на березі Дністровського лиману триватимуть доти, доки не зникне з лиця землі останній білий камінь вічного міста. Мабуть ніхто і не згадає самотнього вигнанця Публія Овідія Назона, адже впродовж століть подейкують всілякі люди, чи справді жив отой дивакуватий еліен в древній Тірії, що нині зветься Акерманом. Чи жив Овідій взагалі? Хто зна… Проте вірші його не згинуть, бо ж манускрипти не горять!

Існує народне повір’я, що з кожним ударом дзвону все скоєне людьми освячується Божим Духом. Сакральна бронза віщувала часи миру і розбрату, була передвісником народження і смерті кожного християнина. Священні дзвони нашого народу, їх голоси набатні, Великодні та Різдвяні, усім своїм єством благають пам’ятати.

Замок ЛюбартаЗамок Любарта

Перша згадка про Луцьк з’явилася близько тисячного року, коли Володимир Великий приєднав Волинь до Київської Русі. Насамперед, князь звелів збудувати тут фортецю, котра згодом не раз зупиняла нападників. Так у 1150 році Лучеськ, так тоді називали Луцьк, витримав шеститижневу облогу полків засновника Москви – Юрія Долгорукого. Від граду каміння, яким лучани зустріли непроханих гостей, ледь не загинув син Долгорукого князь Андрій Боголюбський. Та у 13 столітті Волинський форпост, як і багато твердинь Західної України довелося ліквідувати. Це була вимога монголо-татар стосовно усіх територій, які платили їм данину. Таким чином ординці прагнули уникнути заколотів з боку місцевого населення. Замок відродився за часів правління князя Любарта. Опис твердині від 1545 року стверджує, що в ті часи у Луцьку був не один, а два замки. Другим був Окольний замок, де жили міщани. Нині від нього збереглася лише башта Чарторийських і фрагменти стін. Людська пам’ять зафіксувала, як князь Любарт насипав греблю, загативши річку Стир, як влаштував у в’їздній башті підйомний міст, як поступово замінював дерев’яні укріплення на муровані, домішуючи у розчин курячі яйця. А така кладка, як відомо, на віки. У січні 1429 року нечувана подія сколихнула весь древній Лучеськ – монархи аж 15 держав тодішньої Європи з’їхалися до замку Любарта на заклик нового хазяїна міста Вітовта Великого. Серед почесних гостей був німецький монарх, він же імператор священної Римської імперії, Сігізмунд, данський король Ерік IV, польський король Владислав ІІ Ягайло, великі магістри Тевтонського та Левонського орденів, легат Папи Римського Мартіна VI, Великий князь московський Василій ІІ у супроводі метрополита Фотія і князів Тверського та Рязанського, посол Візантійського імператора Іоана VII Палеолога, інші можновладці. Про сім’ї монархів та кількість челяді не варто й згадувати. Всього прибуло понад 15 тисяч гостей. Сам же Луцьк тоді ледве налічував 5 тисяч мешканців. А які витрати були! Лише на бенкет, що супроводжував зародження європейської дипломатії пішло 700 волів, 1400 баранів, 100 зубрів і лосів, а вже гусей і курчат ніхто й не брався рахувати. Лилися ріки пива й меду щодня по 700 діжок. На самміті розглядалися важливі проблеми: боротьба проти могутньої Османської імперії, рівні права для католицької та православної церков та, між іншим, коронація Вітовта. Папський посол уже віз до Луцька осипану діамантами корону, та чи вона зникла десь у дорозі, чи як стверджує луцька легенда, її розрубали на шматки і розвезли по всій Європі, але стати королем Вітовту не судилося. Польський король, кузен Вітовта, Ягайло рішуче відмовився вважати його самодержцем, хоча володіння князя простягалися від Балтики до Чорного моря. Місцеві кажуть, що родич просто позаздрив красі діамантової корони.

Чи збагне коли-небудь сьогоднішня Європа, що первинна ідея Євросоюзу зародилась у сиву давнину, ще за часів Вітовта Великого, що древній замок в обласному центрі теперішньої України був колискою об’єднаної Європи? Хто зна… А поки що, ми – нащадки славетного роду – марно намагаємося війти у щільно зачинені ворота, які самі ж і возвели ще у 15 му сторіччі під час нездійсненної коронації Великого князя Литовського. Мовчазні свідки буремної епохи – замки та фортеці України. Їх стіни так багато чули, їх вежі так багато знають! Ці мури, скроплені людською кров’ю та сльозами, впродовж сторіч давали відсіч вражій силі, що намагались поневолити наш рід. Вони ще й досі пам’ятають усіх своїх славетних лицарів, звитяжних полководців, …поіменно! Хоча самі відходять в забуття… А забуття страшніше, ніж прокляття! Пам’ятайте!!!

Замки України

0.00 (0%) 0 votes