Радянський Союз. Україна. Чорнобиль. 25 квітня 1986 року. Генеральний секретар СРСР Михайло Горбачов перебуває при владі всього 1 рік. Комунізм і західна демократія все ще протистоять один одному. СРСР необхідне джерело дешевої енергії. Атомна енергія – оптимальне рішення. Більше 2 000 000 людей на Україні в Києві користуються електроенергією виробленою на Чорнобильській АЕС. Чорнобиль розташований в 104 кілометрах від столиці. Це символ промислової і технологічної могутності СРСР. Радянські вчені атомники вважають його найкращим досягненням атомної енергетики.

Борис Столярчук керував циркуляційним насосом, що охолоджує реактор. Сьогодні кожен його рух доленосний.

Цієї ж ночі 29 річний Юрій Корнєєв управляє величезними турбогенераторами генеруючими електроенергію. Робота на Чорнобилі була його мрією з часу закінчення інституту.

На станції одночасно працюють 4 реактора. Реактору № 4 всього 3 роки, він найновіший. Реактори працюють як гігантські парові двигуни. Графітові стрижні-поглиначі нагрівають воду. Пара приводить турбогенератори в рух. Таким чином виробляється енергія. Коли все працює гладко прибуток виходить величезним: 1 кілограм урану виробляє таку саму кількість енергії, що і 3 000 000 кілограм вугілля. Однак безпечне використання урану – це завдання для інженерів високого класу.

Цієї ночі Борис і Юрій працюють в нічну зміну, яка почалася опівночі. Обидва занадто молоді, щоб працювати з таким складним обладнанням. Однак їхня кваліфікація не викликає сумнівів. Вони приходять за пів години до початку зміни.

Але сьогоднішня ніч буде особливою. Для нічної зміни приготовлений сюрприз. Вони отримали наказ провести тест на безпеку. На будь-якій АЕС дуже важливо забезпечувати реактор водою для охолодження. На Чорнобилі електрика для циркуляційних насосів надходить з турбогенераторів, які в свою чергу підживлюються реактором. Це замкнуте коло виробництва енергії. Але в разі біди може статися атомна катастрофа. Сьогодні належить перевірити, чи може станція функціонувати під час аварійної ситуації? Результатів попередніх перевірок було недостатньо. Це означало певний додатковий обсяг роботи. Але робота все таки була нескладна. Вода, що охолоджує реактори, надходить в канал оперезуючий станцію. Це магніт для місцевих рибалок. Сьогодні вночі Петро Товстунів рибалить. “Рибалив не багато. Прекрасна погода була. Ловили рибу”. Товстунів сидів неподалік від 4 реактора.

Північ, починається нічна зміна. Юрій Корнєєв направляється до турбогенераторного залу. “Зробив обхід. Подивився показання приладів. Попили чайку і чекали команди, коли почнуться випробування”.

Борис Столярчук знаходиться біля пульта в 300 метрах від реактора. До нього приєднався Леонід Топтунов, який контролював реактор. Він і Борис, самі того не підозрюючи, ось-ось почнуть дуже складний процес балансування. Як завжди, Чорнобильські пожежники готові виїхати за викликом.

12 години 5 хвилин. Наступні 20 хвилин все йде за планом. Але 3 хвилини по тому трапляється заковика. З невідомої причини рівень напруги в реакторі падає. Це не є частиною перевірки. Леоніду потрібно повернути колишній рівень, і як можна швидше. На щастя проблема вирішена. До першої години ночі Леонід впевнений, що реактор стабільний. Приготування тривають. Три хвилини потому свій хід робить Борис, який контролює насоси. Він включає два запасних насоса. Але вони подають воду в реактор занадто швидко. Справи погані. Це означає, що буде брак води, яка перетвориться в пар, щоб привести в рух турбогенератори. Порушений баланс.

01:19. Леонід каже, що може допомогти, збільшивши напругу в центрі реактора. Спрацювало. Реактор нагрівається. Збільшується пароутворення. Леонід і Борис думають, що ситуація під контролем. Вони продовжують готувати випробування. Вони не знають, що реактор розжарився до небезпечної межі. У турбогенераторній залі Юрій Корнєєв відповідає на телефонний дзвінок. Хтось із операторської каже, що приготування завершені і перевірка ось-ось почнеться. Для персоналу нічної зміни все здається нормальним.

1:23. Як і планувалося, оператор відключає турбогенератори. Це початок випробування, яке вони готували з самого початку зміни. Але спостерігаючи за реактором Леонід бачить, що температура починає стрімко зростати. Тиск в реакторі стає критичним. В операторській виють аварійні сирени. Нарешті Леонід і Борис розуміють, що існує проблема. Але вони не знають – у них є всього лише кілька секунд щоб запобігти атомній катастрофі. Контролюючий реактори Леонід Топтунов приймає вирішальні заходи. Він натискає на кнопку аварійної зупинки реакторів. Однак відбувається зворотне. Температура реактора перевищує допустиму в сто раз. Починається неймовірне. Температура руйнує активну зону реактора. Борис і Леонід розуміють, що ситуація вийшла з під контролю. За хвилину Чорнобильський реактор номер 4 вибухає. Парогазова суміш вибухом зрушує плиту реактора вагою в 2 000 тонн. 8 тонн радіоактивного палива фонтанують в нічне небо. У турбогенераторній залі Юрій Корнєєв не вірить своїм очам. “Я онімів. І почав присідати все нижче. Коли покрівля перестала валитися, я подумав – Слава Богу, що до мене не дійшло”.

В операторській інженер Борис Столярчук не може повірити в реальність того, що відбувається. “Я відчув, як трапився потужний гідроудар. До цього я був остовпілий і, чесно кажучи, не знав що далі робити”.

За стінами станції рибалка Петро Товстунів став свідком історичного моменту. “Вибух – це поняття розтяжне. Стався, як би викид вулкану”.

Включається сигнал пожежної тривоги. Через 4 хвилини після вибуху перша група з 14 пожежних мчить до місця вибуху. Вогонь охопив весь реактор номер 4. Необхідна додаткова допомога. Начальник пожежної бригади Петро Хміль, один з 100 додаткових пожежних, відгукнулися на виклик. Ніхто з пожежників не усвідомлював, що вони знаходяться в центрі атомної катастрофи. Протягом півтори години вони боролися з вогнем. Один за одним люди починають виходити з ладу. Блювота і втрата свідомості. Серед них і Петро Хміль. До 5 ранку пожежа була погашена. Петра транспортували в московську лікарню. Він постраждав від радіації. Але він хоча б вижив. З 69 пожежних 31 загинув від прямого контакту з радіацією. Багато інших постраждали від радіаційного синдрому. Хімічні та термічні рани. Зупинка серця. Шкода, завдана легеням і імунній системі. Однак це лише початок кризи. Зруйнований реактор продовжує випромінювати смертельну радіацію. Радянський уряд мовчить. В умовах протистояння заходу і СРСР, Горбачов намагається приховати катастрофу. Багато працівників АЕС живуть зі своїми сім’ями в Прип’яті в трьох кілометрах від станції. Вони не підозрюють про те, що сталося.

Оксані Шевченко було 30 років під час трагедії. Її батько тієї ночі обслуговував реактор номер 4. Вранці він додому не повернувся. “Сусідка до мами заходила. Говорила що щось сталося на станції. І ось чомусь їх немає. Її чоловік теж працював там. І ми вже напружено себе почували. Запідозрили щось недобре”.

До вечора ніяких звісток про батька Оксани не надходило. Радянський уряд почав секретні підготування для евакуації всього населення Прип’яті. Майже 50 000 чоловік, евакуювати треба було дуже швидко. Підключили армію і організували конвой – 1200 автобусів. Через 36 годин після вибуху мешканці Прип’яті отримали першу офіційну звістку. Оксана вражена. “Зібрати необхідні речі. Взяти продукти в дорогу. Документи обов’язково. Гроші. Виходити до під’їздів і чекати, коли почнуть подавати автобуси”. Про батька Оксани немає ніяких звісток. Однак у сім’ї немає іншого вибору. Вони повинні виїхати і ніхто не знає куди їх везтимуть. Масова евакуація починається о другій годині дня. Трьома годинами пізніше Прип’ять стає містом-примарою. Колона автобусів розтягнулася на 15 кілометрів. А в Чорнобилі зруйнований реактор продовжує випромінювати смертельну радіацію. Влада намагається запобігти подальшому поширенню радіації. Наступні 6 днів 1800 вертольотів висипають 5 000 тонн хімікатів на зруйнований реактор, щоб абсорбувати радіацію. Але незабаром виникає набагато небезпечніший задум …

Уряд СРСР вважає, що лише ті, хто безпосередньо постраждали в ході трагедії знають про те, що трапилося. Однак сателіти США ведуть регулярне спостереження за СРСР. Через 28 секунд після вибуху сателіт пролетів над Чорнобилем і зробив знімок. По початку, секретні служби США думають, що було задіяно атомну зброю. Однак червоний колір означає, що цей район сильно нагрітий. Вони розуміють. що сталося щось страшне. Американці – останні на цій планеті, кого генсек Горбачов хоче інформувати про те, що трапилося. Він перебуває при владі всього лише рік. І побоюється, що американці використають інформацію, щоб оприлюднити прогалини в радянській атомній енергетиці, а катастрофа викличе шок на міжнародній арені.

6:30 ранку 28 квітня. Через два дні після аварії інженер атомник Кліф Робінсон їхав на роботу на атомну електростанцію Форсмак в Швеції. Це в 1600 кілометрах від Чорнобиля. Для того щоб увійти в будівлю, він повинен пройти через радіаційний монітор. “Пролунав сигнал який означає, що я заражений. Це було принаймні дивно, тому що я не був на території управління АЕС”. Кліф здивований. Він знову проходить перевірку і знову спрацьовує сигнал. Він передбачає, що обладнання несправне. Потім і решта працівників стикаються з тією ж проблемою. Ніхто не міг пройти через монітор, тому що спрацьовував сигнал тривоги. Радіація непомітна, але Кліф передбачає, що причиною всьому туфлі. “Я використовував один з 4 детекторів і зробив замір. Рівень активності був величезний”. Кліф вдається встановити, що джерело радіації не Форсмак. “Спочатку я подумав, що підірвали атомну бомбу”. Незабаром він дізнається про місце зараження.

У той же день шведські вчені прийшли до висновку, що джерелом зараження є СРСР. Вони зажадали пояснення і СРСР кивнув головою. Він публічно визнає факт катастрофи в Чорнобилі. Трагедія потрапляє на перші шпальти газет усього світу. Чорнобиль як Апокаліпсис. У самому СРСР інцидент поховали в купу інших історій. За новинами криється страшна правда. Радянська атомна мрія розсипається в прах. Сигнали про радіоактивні опади приходили зі всієї Європи. Через десять днів отруйна хмара досягла США і Азії. Існують реальні загрози і для інших країн. Потрібно всього лише 84 хвилини, щоб зруйнувати атомний реактор Чорнобиля.

А зараз ми перемотаємо події 24 квітня і сфокусуємось на діях інженерів в операторській. Дані з офіційної доповіді обробляються комп’ютером, створюючи симуляцію. Завдяки їй ми можемо проникнути туди, де не бувала жодна камера – у серці зони Чорнобильської трагедії. Відразу після вибуху радянська влада запрошують кращих вчених. Це не просто судове розслідування. Щоб з’ясувати, що сталося, вони повинні увійти в зруйнований реактор. Небезпека радіації дуже велика. Розслідування починається з інтерв’ю. Олександр Агульї був зовні. “Двері були зірвані з петель і валялися в протилежному кутку. За дверним прорізом нічого не було видно. Зазирнувши через уламки і конструкцію, я побачив, що стіни в цьому приміщенні і стеля відсутні. А по стіні з боку реактора великим потоком тече вода. Вода виблискувала і це сяйво було захоплюючим “.

Західні експерти з сумнівом ставилися до безпеки радянських реакторів, таких як Чорнобильські. Британський вчений Джим Аль-Калілі вивчив промахи в проекті Чорнобиля. “Тут є певна нестабільність – це означає, що може статися перегрів протягом дуже короткого терміну”.

У вищих ешалонах влади знали про ці недоліки. Яким же чином сталася трагедія? Слідчі збираються на місці пригоди. Вони відтворюють події тієї ночі. Їх увага зосереджується на випробуваннях. Перевірка повинна була проходити в денний час, коли на посаді знаходяться більш досвідчені інженери. Однак це означало припинення роботи реактора і порушення енергопостачання Києва. Тому тест був відкладений на нічний час, коли потреба в електропостачанні мала. Однак всі досвідчені вчені пішли додому, а молодь контролює реактор номер 4. На них лягає відповідальність за проведення цієї перевірки. Виникає природне запитання: чи була це помилка оператора, чи проектувальника? Яким чином тест на безпеку привів до атомної катастрофи?

У прямому контакті з радіацією гине 31 особа. А поки група радянських вчених намагається з’ясувати: що ж сталося? Вони знають, що до вибуху готувався тест. Чи був це промах оператора, чи помилка проекту реактора? Реактор мав функціонувати наступним чином. Довгі графітові стрижні поглиначі нагрівали банку реактора. Графітові стрижні поглиначі використовувалися, щоб контролювати обсяг енергії виробленої ураном. У міру переміщення по реактору вода перетворюється в пар. Як на будь-який інший електростанції, пар призводить в рух турбогенератори, які виробляють електроенергію. Чорнобиль підживлюється енергією, яку сам не виробляє. Тому проведення тестів необхідно, щоб переконається в безпеці станції в випадку НС. Наприклад: чи вистачить електроенергії, щоб контролювати уранові стрижні в разі зупинки турбогенераторів? Чи зможуть циркуляційні насоси ефективного охолоджувати? У нормальних умовах реактор можна прискорити або сповільнити підняттям, або спуском стрижнів поглиначів. Вода, що подається в центр реактора, запобігає перегріву і виробляє пар для електрики. Однак, якщо турбогенератори станції виробляють недостатньо електроенергії для підтримки роботи циркуляційних насосів, реактор може небезпечно перегрітися. Тому розслідування звернуло увагу на дії нічної зміни. Безпека реактора залежить від крихкого балансу дії цих двох людей. Їм необхідно переконатися, що пари досить для приведення в рух турбогенераторів, і що реактор не перегріється. Незважаючи на молодість обидва фахівця володіли досвідом. Що ж трапилося тієї страшної ночі? Час і 19 хвилин до вибуху. Коли Леонід починає знижувати напругу реактора, все йде за планом. Стрижні поглиначі реактора регулюють обсяг енергії виробленої урановим паливом. Пар, а значить і об’єм виробництва енергії, регулюється стержнями поглиначами. Коли вони опускаються – знижується обсяг виробленої енергії. Внаслідок цього виробляється менше пару, який приводить в рух турбогенератор. Коли графітові стрижні поглиначі підняті – обсяг енергії зростає. У реакторі номер 4 було 211 графітових стрижнів поглиначів, які повинні були запобігти вибуху. Чому вони не спрацювали? Готуючись до іспиту Леонід поступово знижує рівень напруги. Однак рівень падає дуже швидко.

52 хвилини до вибуху. Леонід повинен був підвищити напругу. Він досягає цього тим, що піднімає всі контрольні стрижні поглиначі. Спрацювало. Повільно, але вірно рівень знижується.

21 хвилина. Борис продовжує готуватися до іспиту. Змінюючи потік води в центрі реактора необхідно припинити водопостачання з головних насосів під час симульованої нестачі енергії. Отже, Борис перевіряє альтернативне джерело водопостачання. Він планує використовувати два додаткових насоса, які відводять воду з інших частин електростанції до реактору номер 4. Однак, коли Борис включає додаткові насоси, занадто багато води потрапляє в реактор. Занадто швидким темпом. Швидкість потоку води, що омиває паливні стрижні життєво важлива, так як, чим швидше потік води, тим менше пари виробляється, і навпаки. Через 15 хвилин після подачі додаткового обсягу води в систему відчувається брак пара для приведення турбогенераторів в рух.

5 хвилин. Необхідно, щоб пар відновив баланс. Борис знає, що він повинен збільшити приплив пара до турбогенераторів. Він вживає заходів відкачуючи воду в паровий відсік. Це центральний резервуар в якому контролюється рівні води і пари. У міру збільшення обсягу води паровий тиск повертається до норми. Однак Борис відкачав занадто багато води в паровий відсік. В результаті є надлишок води, що надходить в реактор і брак пара. А тест ще не почався.

Під час розслідування ясно одне – людям в операторській загрожують великі неприємності. У них залишилося лише 4 хвилини. Єдине, що міг зробити Леонід, щоб збільшити обсяг пара, що подається до турбогенераторів – це зменшити кількість стрижнів поглиначів в центрі реактора. Інструкції з управління встановлюють мінімум 26 одиниць. Леонід повинен йти ВАБанк – він залишає лише 6. Дивно те, що нічна зміна все ще продовжує проводити випробування.

“Інженери, які проводили випробування, були дуже наївними, вважаючи, що 6 стрижнів буде досить”.

Єдине, що могло врятувати реактор від перегріву в такій ситуації була вода. Найменші коливання рівня води могли виявитися фатальними. Зрозуміло, сталося те, що не повинно було трапиться. Перервався контакт між Леонідом і Борисом.

Менш ніж за 3 хвилини до вибуху. Борис нарешті  усвідомлює, що в паровий відсік охолоджувача потрапило багато води. Він негайно припиняє подачу води, що впливає так само на воду охолоджуючу реактор. Борис не бере до уваги, що Леонід залишив лише 6 стрижнів поглиначів.

“Я звичайно ж не знав. Але не готовий стверджувати, що кількість стрижнів в активній зоні була значно менша, ніж передбачено регламентом”.

За півтори хвилини до вибуху. Недостатня кількість стрижнів поглиначів призвела до перегріву банки реактора. Електростанція вийшла з під контролю персоналу нічної зміни. Випаровування, температура і тиск неймовірно зросли і реактор ось-ось повинен вибухнути.

“Найгірше, що може статися на атомній електростанції – це підвищений пароутворення і температура”.

Учасники розслідування не можуть зрозуміти – яким чином вибухнуло нутро агрегату.

За 56 секунд до вибуху. Оператор турбогенератора отримує наказ продовжувати експеримент. Він відключає всі турбогенератори. Раптово прилади показують небезпечне підвищення пароутворення. Але вже занадто пізно.

Експеримент призвів до катастрофи. Атомний реактор вибухне через 13 секунд. Персонал не в змозі що-небудь змінити. Тиск розриває стрижні поглиначі. Парогазова суміш вибуховим способом зрушує плиту реактора вагою тисячі тонн. 8 тонн надзвичайно радіоактивного палива фонтанують в нічне небо.

“Я собі такого навіть уявити не міг, що на ЧАЕС може трапиться така аварія”.

Нічого подібного ніколи не траплялося. Відбувається викид радіоактивних речовин в атмосферу. Згідно з розрахунками, вони вистрілили на висоту 1 кілометра. Деякі радіоактивні речовини занадто легкі, щоб за допомогою вітру пошириться на 1 000 кілометрів. Через 10 днів вони досягають Японії і Північної Америки.

“Радіоактивні атоми дуже нестабільні. Їм необхідно осісти. Тому відбувається викид радіації і, якщо обсяг радіації досить великий – вона може завдати шкоди людському тілу або навіть виявитися смертельним”.

Мало того, що стали відомі причини аварії, розслідування виявило страхітливі масштаби наслідків. Радіація не просто поширилася по повітрю. Вчені жахнулися від того, що фрагменти реактора можуть розчинитися в грунтових водах.

“Як тільки радіація потрапляє в грунт – вона може стрімко пошириться по ґрунтовим водам”.

У 103 кілометрах знаходиться Київ. Жителі столиці не підозрюють про те, що їх життя знаходяться під загрозою. Але для тих, хто займається ліквідацією наслідків катастрофи – це реальна проблема. Необхідно з’ясувати – чи розплавилося паливо. Веніамін Пряників повинен проповзти через тунель діаметром 80 сантиметрів, щоб з’ясувати ступінь шкоди, завданої активній зоні реактора. Веніамін прекрасно усвідомлював що ризикує життям. Він обережно входить в приміщення під активною зоною реактора. Зненацька щось капає йому на голову. Колеги скидають йому лічильник Гейгера. Рівень радіації допустимий. Це не атомне паливо. “Коли я зрозумів що залишився живий – я був в захваті. Це ж радість яка, що навіть було важко повірити. Я сто відсотків знав, що якщо б це було атомне паливо то живим я б не вибрався звідти. У той час у нас не питали згоди “.

Веніамін підтверджує, що розплаву радіоактивної зони реактора не спостерігається. Однак влада побоюється, що це може статися. Діяти треба швидко. Вони швидко вирішують створити спеціальний теплообмінник під фундаментом плити реактора. Але для цього потрібен був тунель. Це тяжка праця. 400 шахтарів копають тунель за годинниковою стрілкою. За 15 днів 168 метровий тунель завершено. Теплообмінник встановлений. Однак 200 тон радіоактивної лави залишаються на поверхні. Викиди радіації можуть завдати серйозної шкоди навколишньому середовищу. Влада приймає рішення спорудити саркофаг навколо 4 блоку. Але проводити роботи неможливо, тому що тривають смертельні викиди радіації зі зруйнованого енергоблоку. Спочатку потрібно позбутися радіаційних руїн. Ця робота для армії. Викликані тисячі так званих ліквідаторів з усього Союзу. Вони знаходяться під командуванням генерала Тараканова. Солдатам наказано прибирати радіоактивні частинки з зруйнованого енергоблоку. Солдати виконують свій обов’язок в спеціальному свинцевому одязі вагою 30 кілограмів. Кожна людина може працювати 3 хвилини. Однак цього досить, щоб отримати смертельну дозу радіації. Багато людей загинуть в наступні роки. Спорудження саркофагу триває під час очищення. Воно завершується в рекордний час, за 206 днів. Однак 200 тонн смертельного урану і тонни ще більш смертоносного плутонію залишаються всередині укриття. І ніхто не знає чи достатній це захист, щоб зупинити викид радіації.

Вперше після вибуху оператор насосів Борис Столярчук повертається до пульта до Чорнобиля. “Дивишся на ці кнопки, прилади і думаєш – невже я колись цим керував?”

Розслідування прийшло до певних висновків: технічні неполадки, чи помилка оператора? Певна послідовність дій персоналу нічний змін, що діяли за наказом вищих осіб для проведення експерименту. Леонід видаляє занадто багато стрижнів поглиначів з банки реактора. Борис знижує обсяг охолоджуючої води. Їх дії роблять реактор нестабільним. А вони про це не підозрюють. А коли вони намагаються виправити помилки – вже занадто пізно. Чека гранати зірвана. Однак розслідування приходить до висновку, що персонал не винен в аварії. Борис і Леонід змушені були провести перевірку. Який вирок? Аварію викликало систематично невміле управління. Три старших інженера засуджуються до 10 років ув’язнення.

Сьогодні місто Прип’ять ізольоване від навколишнього світу через свою токсичність. Навколо нього 30-ти кілометрова мертва зона. Немає надії на те, що жителі цього міста можуть повернутися в свої будинки. Оксані Шевченко на момент трагедії було 16 років. І їй дозволено приїхати сюди лише на короткий термін.

“Мені боляче, мені сумно. Перший раз коли сюди приїхала, я плакала. Було дуже важко, було дуже багато спогадів”.

Її батько, який працював на електростанції під час вибуху отримав смертельну дозу радіації. Він помер в московській лікарні кілька місяців по тому. Дивно, але Чорнобильська АЕС пропрацювала ще 15 років. Працівники приходили туди, незважаючи на те, що жити там небезпечно. Нарешті в листопаді 2000 року станція була закрита. Український уряд стверджує, що в результаті аварії загинуло 8 000 осіб. Однак США вважає, що рано підводити підсумки. Ясно одне – в районі прямого впливу випадки раку щитовидної залози серед дітей підлітків почастішали у сто разів.

Трагедія змусила СРСР вдосконалити всі реактори такого типу, щоб запобігти можливості повторення жахливої катастрофи. 200 тонн смертельного урану і тонна ще більш смертоносного плутонію залишаються всередині зруйнованого реактора. У 1997 році об’єднання 28 країн включаючи США схвалив десятирічний план допомоги Чорнобилю. Його вартість 768 000 000 доларів США. Реактор номер 4 буде повністю прихований під сталевою аркою вагою в 20 000 тонн. Основна частина нового проекту – 4 велетенські сифона в стелі нового укриття. Вони зможуть видалити зруйновані частинки і радіоактивний пил. По завершенню будівництва споруди, є надія, що з радіоактивної загрозою Чорнобиля буде покінчено.


Екскурсії в Чорнобиль

Чорнобиль 1986 | як це було | стаття

0.00 (0%) 0 votes