Українська православна церква – замітки з історії

Свій початок Київська Митрополія бере з часів Хрещення Київської Русі, що відбулось в 988 році при правлінні князя Володимира. Створена в той час Київська Митрополія підпорядковувалась Константинопольському Патріархату. Першим митрополитом був призначений грек Михаїл, з Візантії. Він отримує титул Митрополита Київського і всієї Русі. З Візантії також прибули і єпископи, що почали керувати в створених єпархіях.

Хоча митрополит згідно літописів користувався всіма привілеями голови незалежної церкви, та вже той час відбувались перші спроби досягнути автокефалії. Так, за часів Ярослава Мудрого в 1051 році, собор духовенства обирає митрополитом священника з Лаври, який не був визнаний Константинополем. Чергова спроба зміни митрополита відбулась також і в 1147 році, коли собор обирає Клима Смотятича, якого також не визнає Візантія.

Поступово Київ, як столиця князівства, слабне під тиском систематичних набігів татар. Князі і митрополити часто тікають в Володимиро-Суздальське князівство. Центром митрополії в цей час стає Москва, де митрополитом стає ставленик князя Данила – Кирил. Побувавши в Києві в 1246 році, він його швидко покидає, переселяючись в Володимир. В 1300 році митрополит Максим, грек за походженням, остаточно переносить митрополичу кафедру до Володимира, що і є початком формування окремої митрополії, з якої згодом і постала Російська Церква.

Вже в 1325 році за сприянням московського князя Івана Калити Київський митрополит переїздить до Москви, де він з того часу постійно мешкає, іноді навідуючись до Києва. Ця подія вносить децентралізацію в Київську митрополію, прямим наслідком якої стає отримання галицькими князями для своєї єпархії статусу власної митрополії, яка в 1347 році була ліквідована і стала певним етапом для створення автокефальної церкви в Московському князівстві.

Якраз в цей час Київська митрополія, в різних частинах якої правили свої митрополити, поступово розколюється на Київську і Московську

На соборі, що був зібраний в 1415 році виникає потреба обрання нового митрополита, який би мав свою окрему резиденцію в Києві. Ним стає Григорій.

В 1439 році найвищі ієрархії – Римська та Грецька, зібрались в Флоренції для укладення унії про об’єднання двох гілок християнства. За участь в ній собор московських владик проганяє тодішнього митрополита Ісидора і ставить на його місце Йону. Ця подія не була визнана Вселенським Патріархом, що приводить до канонічної ізоляції Московської церкви. Обраний в 1458 році Константинопольським Патріархом митрополит Київський Григорій не визнається Московською церквою. Після проголошення автокефалії Московської митрополії, православна церква в східній Європі розділяється на дві частини, тільки одна з яких лишається під духовною опікою Вселенського Патріарха.

В 1589 році в Москву приїздить Вселенський Патріарх Єремія, який під сильним тиском змушений був визнати автокефалію МПЦ, а також тодішнього митрополита патріархом, що значно зміцнює авторитет Московської церкви. При цьому вона не отримує прав духовної опіки над Київською митрополією, але прагне її. Так, політичний і економічний упадок Києва призводить до подій, які дозволили в 1686 році Московському патріархату отримати контроль над Київською митрополією.

Події, що передували цьому відбувались в усій країні. Після поділу України між Польщею та Московією в 1667 році, Київ разом з осередком, де мешкає Київський митрополит переходить під керівництво Московської держави, після чого в 1685 році Московський патріарх висвячує Київського митрополита.

Створений проти Туреччини християнський блок, куди входили Венеція, Австрія і Польща, дозволяє дяку Нікіті Алєксєву вплинути на турецьку владу, пообіцявши не приєднуватись до війни проти ісламу. Саме турецька верхівка змушує Вселенського патріарха Діонісія передати Москві Київську митрополію разом з усіма єпархіями. За це він отримує щедру грошову винагороду. Хоча він і був позбавлений патріаршого престолу, але автономію церква у Україні вже втратила. Це одразу вплинуло на Київську митрополію – вона зазнала русифікаційної політики, різко було зменшено її територію, ліквідовані права, а саму митрополію було перетворено на єпархію Московської церкви.

Реформи, що запроваджуються російським царем Петром І, мали за мету підпорядкування церкви світській владі. В 1721 році посада патріарха була скасована, замість неї було створено спочатку Духовну колегію, а згодом Найсвятіший Синод, до складу якого входило 11 осіб. Політику обмеження сфери діяльності церкви проводили також і спадкоємці царя.

Після Жовтневого перевороту в 1917 році церква взагалі почала знищуватись більшовицькою владою. В результаті в перші три роки її правління було вбито близько 200 тисяч священнослужителів. Це не тільки відштовхнуло від неї більшість віруючих, але і обумовило значну підтримку Білого руху. Незважаючи на такі складності, саме в цей період починається відродження Української Автокефальної Церкви, окремої від Української Православної Церкви. Під час створення Української Народної Республіки за правління Павла Скоропадського було прийнято закон про УАПЦ, а в 1921 році відбувся Помісний Православний Собор, який не тільки підтвердив створення УАПЦ, але і затвердив її Статут, а також підтвердив вірність канонам Вселенської Православної Церкви.

В 1924 році відбувається подія, яка стає важливим прецедентом до сьогоднішніх подій

Саме в цей період Вселенським патріархом було надано статус автокефалії Православній Церкві Польщі, що згодом в 1948 році було погоджено із Московською Патріархією. Варто зазначити, що передання Київської митрополії під керівництво Москви в 1685 було визнано не канонічним.

Наступний період з 1921 по 1937 роки церква в Україні зазнає гонінь з боку комуністичної влади. В 1943 році Російську Православну Церкву було вирішено відновити, взявши під контроль влади, її діяльність поширюється і на Україну, яка перебуває в складі Союзу, як республіка.

Новим етапом в історії церкви в Україні стає новітня доба. Наступний Помісний Православний Собор відбувається в 1990 році, де було відроджено Українську Православну Церкву, що була знищена в 1920-х роках. В 1992 починає свою діяльність Київський патріархат, як окрема одиниця від УПЦ Московського патріархату. З того часу в Україні діє три окремі гілки православної церкви – Українська Православна Церква Московського патріархату (УПЦ (МП), Українська Православна Церква Київського патріархату або УПЦ КП та Українська Автокефальна Православна Церква або УАПЦ до якої в 1995 році приєднались три галицькі єпархії УПЦ КП.

В 1995 році створюється Естонська православна церква, що також виходить з під юрисдикції Російської Православної Церкви на тих же умовах, які були при отриманні автономії Польської Церкви.

Сьогодні Українська Церква після звернення до Вселенського патріарха очікує надання томоса для створення єдиної Української Помісної Православної Церкви, яка зможе об’єднати всі три гілки православної церкви, що зараз діють в країні та на конфесійному рівні зв’язані з Російською Автокефальною Церквою.

Сам процес отримання томосу почався в 2018 році після підтримки Верховною Радою проекту постанови про звернення голови держави до Вселенського патріарха. Президент заручився підтримкою ієрархій, його звернення підтримали Філарет та усі єпископи УПЦ КП, а також архієпископи УАПЦ.

Створення єдиної помісної церкви в Україні відбудеться після об’єднання українських православних церков

Історичний Синод Вселенського патріархату відбудеться 27-29 листопада 2018 року, де і буде прийнято рішення про надання довгоочікуваного томосу для Української православної церкви. Надалі можна чекати проведення об’єднавчого Собору в Україні, що запланований на грудень 2018 року. В ньому візьмуть участь ієрархи УПЦ КП, УАПЦ та УПЦ МП, де і буде обрано очільника нової Помісної церкви.

Українська православна церква – шлях до Томосу

0.00 (0%) 0 votes